Читати книгу - "Знайдені, Євгеній Шульженко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мілана Вставила стрілу в тятиву, натягнула. Розставивши ноги, стала перед дітьми, приготувалась до незваних гостей. Хоча розуміючи, що якщо сутінки приходять до них – гості вже майже прошені, вони вказують на те, що скоро прийдуть. Ліза теж зібралась з духом, схопила гілляку Діми та стала поряд з подругою. Це була дивна та цікава сценка. Перелякані хлопці, прижались біля дерева. Зосереджені дівчата, озброєні та готові до будь-яких подій.
Як тільки сутінки видворили сонце та день, вітер зупинився, птахи замовкли. Все стало сірим, сумним, відчувалась прохолода. Але ніхто не виходив на галявину. «Що ви в цей раз хочете від нас?» - подумала Мілана та чортихнулась. Замість кроків гостей, десь далеко почувся дивний звук. Дівчата прислухались, сподіваючись, що зрозуміють що це. Було відчуття, наче щось котиться, чи крутиться. Трохи скрипить, але це був точно не метал. Швидко глянули на гойдалку, та стояла на місці.
Звук наближався, луною розходився по лісу, але досі було не зрозуміло нічого. Враз, почувся скрип, за ним щось провернулось, на щось наскочило.
- Це що було колесо? – спитала Ліза здивовано, поглянувши в сторону озера, точніше, трохи праворуч від нього.
- Ти впевнена? – запитала Мілана, намагаючись уловити звуки, порівняти з колесом автомобіля чи велосипеда, - я нічого не чую.
Несподівано, блимнула криниця, від чого Ліза закричала та розвернулась до дитячого майданчику. Гілляка в її руках почала ходити ходуном, руки тряслись. Саме з криниці почулось тріщання та стони. За мить, дівчата побачили голову, потім руки, що витягували все тіло за собою. Спочатку це було схоже на щось незрозуміле, не сформовану тінь, але раптом істота впала на землю перевалившись з криниці та швидко піднялась.
Перед дітьми стояла Аринка, дивлячись своїми зеленими очима на подруг. Спочатку вона просто стояла наче стовп, потім нахилила голову в бік та всміхнулась. Ця посмішка не була дружньою та милою, скоріш вона нагадувала фразу «Хто перший?». Аринка повільно рушила в сторону галявини з багаттям.
В цей момент, дивний звук, що лунав зі сторони озера посилився та став чітким. Це дійсно було колесо, точніше декілька. Кущі захитались, на галявину виїхав Костя на велосипеді. Це був невеликий дерев’яний велосипед з трьома колесами та великим рулем. Хлопчик наче сидів на великому мотоциклі, крутив педалі без ціпку, направляючись в сторону галявини, до дівчат, що помітно нервували.
За хвилину, перед дівчатами, навпроти багаття зупинились Аринка та Костя. Аринка була в своєму літньому платтячку з квітами та травами, всміхалась, та оглядала дівчат зеленими очима. Поряд з нею зупинився Костя на своєму велосипеді. Хлопчик був суворим, впився чорними очима саме в Мілану. Останнього разу вона дуже розсердила його, повернувшись спиною та почала тікати з містечка, в яке він переніс її.
«Привіт, дівчата! – привіталась Аринка в думках, як завжди це робила, - рада вас бачити здоровими та сильними». Мілана хмикнула та нічого не сказала, направила стрілу саме на зеленоокого демона.
- Вас не вчили вітатись? – спитав Костя голосом старця, що луною рознесло по галявині, - Вам не достатньо нашого виховання в останні дні?
- Я не вітаюсь з злодіями, які крадуть дітей, - крикнула Мілана, - що вам треба від нас?
«Ми прийшли забрати своє, - Аринка зазирнула за спину дівчат, показуючи рукою на переляканих хлопців, - ви вже зрозуміли, що вони не пам’ятають нічого?». Ліза швидко обернулась на Івана та Діму, потім перевела погляд на вартових. «Ми не збираємось віддавати вам наших друзів!» - в думках повідомила руда дівчина, розуміючи, що ті її чують.
- А ми тебе питати не збирались, - засміявся Костя вже голосом хлопчика, від чого мурах побігли по спинам дівчат, - Хлопці! – Костя звернувся до друзів, що сиділи біля дерева, - Ви ж хочете повернутись до дітей в таборі? – він хитро всміхнувся, - там полювання, смачна їжа, струмочок та басейн. Що скажете?
Діма підскочив, побачивши Костю, якого добре знав. Він махнув йому рукою та всміхнувся.
- Костя, де ти був? – спитав повний хлопець, - ми вирішили, що ти десь загубився. – він підняв плечі та оглянув все навколо, - дивне місце. Ти знаєш де ми?
- Не хвилюйся, це мої жарти, - засміявся Костя, наче нічого не відбувалось, - Ти ж знаєш, я постійно щось витворяю, аби було не сумно, - він підняв голову до неба та засмівся, а коли опустив, очі його були не чорними, а звичайними.
- Чого чекаємо? – спитав Діма та махнув Івану рукою, - пішли, а то вже вечір. Не хотілось би зараз нарватись на зграю вовків.
Іван невпевнено встав на ноги, подивився на Мілану та Лізу. Він насупився, подивившись на зброю, але не сперечався з Дімою. Хлопці спокійно обійшли дівчат, що не рухались та гіпнотизували демонів. Зупинившись біля Кості, вони поглянули на Аринку. Дівчинка на мить закрила віки, відкривши, подивилась на них ніжно голубими очима.
- А це хто? – спитав Іван, втомленим голосом, - новенька?
- Так, новенька! – погодився Костя та підняв руку, напруживши її, - це я її знайшов, уявляєш? Ти тепер не будеш вважати мене малим?
- Не буду, - Іван слабо всміхнувся та похлопав хлопчика по плечу, - рушаємо?
Діти розвернулись та пішли в сторону, з якої приїхав Костя. Через декілька метрів, Іван зупинився та повернувся до дівчат. Він секунду мовчав, роздивляючись їх, наче намагався згадати.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знайдені, Євгеній Шульженко», після закриття браузера.