Читати книгу - "Темна Відданість , Raina Crow"

Полум'я, тільки-но народжене вогнище, ніжно обіймало поліна, цілувало їх жадібно, до чорноти, пропалюючи своєю любов'ю і ласкою. Дрова монотонно потріскували, даючи їжу ненаситному вогню, а той у свою чергу зігрівав кімнату, наповнюючи її скромним світлом.

Темна фігура вічно молодого герцога нерухомо сиділа в оббитому оксамитом кріслі, ніби на троні. Він задумливо складав руки в замок перед собою, занурений у важкі думки. Його верхній одяг був розумно знятий і накинутий на спинку сусіднього крісла, що стояло зовсім близько до каміна. Дівчина все ще не відкривала очей, періодично схлипуючи і здригуючись уві сні, переживаючи щось.

Темрява, нескінченна пітьма, і знову Едгар йде в неї, потрапляючи на звичний для себе балкон родового маєтку. Яскравий місяць фарбував усе довкола сріблом, його промені падали на обличчя чоловіка. І знову він тут, у своїх спогадах, бачить перші обійми з Марією. Її миловидну усмішку, ніжне скромне обличчя з акуратними вилицями. Їхні губи нарешті торкнулися одне одного, зачепивши й душі. Довге золотисте волосся прядками спадало на плечі Вищого. Тоді він був щасливий, однак душа, що знайшла спокій, все одно трепетала, він відчував обман, брехню, що намагалася видати себе за істину.

Спогади допомагали знайти відповідь, але розривали старі вже загоєні рани. Біль, що здавалася вже вщухлою, знову з'явилася. Едгар все усвідомлював, адже розуміння приходило й раніше. Перебуваючи зараз у спогадах, він не міг приховати почуттів. Йому хотілося, ні, він прагнув пролити емоції, але суворий характер, викований минулим, не дозволяв подібного. Вздох став єдиною можливістю виплеснути накопичену тяжкість у грудях.

Важко, дуже важко було відпустити минуле, особливо те, що тебе вже не настигне. Він пам'ятав кожен момент, проведений з нею в стінах маєтку. Пам'ятав ковзаючі по його тілу ніжні пальці, її дзвінкий іскристий голос, життєрадісність у погляді та крихкість. З Марією хотілося возитися, няньчитися, піклуватися. Вона була такою ніжною і ранимою, що він просто не міг залишатися осторонь, бажаючи забезпечити опіку і захист, ніби ворон, що накриває голубку чорним сильним крилом. Тоді ще він сам не розумів, як жорстоко вона крутила ним, маніпулюючи, підкоряючи під гострий дамський каблук. Його, Герцога Едгара Аберкорна, якого не боялися хіба що дурні. Ще б пак... Представник Першої Касти серед вампірів, сильний і майже непереможний у бою супротивник, який мав на озброєнні гострий розум і зміїну хитрість. За ради Марії він робив усе, але для неї цього виявилося замало...

Ще одне полінце полетіло в палаючий камін, а смарагдові очі молодої дівчини, яка ще недавно тремтіла від холоду, розплющилися. У неї, ймовірно, буде до нього багато запитань, на які відповідей чекати не доведеться.