Читати книгу - "Сновидіння доброго ведмедика, АнєчкаLB"

- Ти думаєш, я весь час буду офіціанткою? Я підробляю в буфеті, поки отримую освіту! - якось висловлювала невдоволення кучерява знайома під час прогулянки містом. - Ось ти, наприклад, ким хочеш бути?

- А як це дізнатися? Я й гадки не маю, ким і де треба бути.

- Загубленець, - розсміялася Райлі-Грейс. - А ти не думай, кому і що "потрібно". Думай, що хочеться особисто тобі.

- Не розумію, як можна так вибрати. Професій дуже багато. Цікавих занять - ще більше. Міст у світі - взагалі не об'їздити. Як визначитися і зупинитися?

- Занадто багато думаєш і закручуєш. Потрібно бути там, де все влаштовує. Якщо тобі вже нормально, отже, і їхати більше нікуди не треба. Сподобалося - гальмуй - припарковуйся. Не думай, що головне має бути потім. Сконцентруйся на тому, що головне - зараз.

- Ти не зрозуміла. Я не відкладаю життя на потім. Це точно не прокрастинація. Просто я не знаю, в якому напрямку рухатися.

- Ти чудово рухаєшся, - понизивши голос, багатозначно зауважила знайома. - Я сьогодні завітаю до тебе.

Я погодився. Підпускаю її ближче? Ні. Довіряєш - послаблюється самозахист. А це не про мене.

Після чергової баталії ми просто лежали на сидіннях і мовчали. Я чомусь згадав про лотерейний квиток. Витягнувши його з кишені, уважно розглянув яскраві написи. І не поспішав стирати з нього захисне покриття.

- Що це? - запитала Райлі-Грейс.

- Дурниця.

- Покупка оптиміста, - розсміялася вона. - Не виграв?

- Ще не знаю.

- То перевір. Невже тобі досі не цікаво? Довго він уже в тебе?

- Кілька днів.

- У тебе сталева витримка.

- Ні. Просто я не вірю у виграші.

- Тоді віддай його мені.

- Він взагалі не мій.

- Гаразд. Давай зітремо код, переконаємося в твоїй правоті й викинемо.

Я дістав із кишені монету і стер покриття... Ні. Так не буває.

Я сів на сидіннях.

- Що? - Райлі-Грейс теж підвелася. - Сімдесят тисяч фунтів?

Я мовчав. Схоже, Тайлеру, нарешті, пощастило. Скоро світ побачить його шоу.

- Тепер ти зможеш дозволити собі житло, - прокоментувала знайома.

- Ні. Це не мої гроші.

- Тобто? Квиток же в тебе.

- І що?

- Ти дурний, Ведмедику! Так і будеш весь час жити по яким-небудь кінотеатрам...

- Високий хлопець. Його звуть Тайлер. Він приходить сюди щоп'ятниці, - я стояв у тому магазині, де купили цей квиток, і намагався хоч якось вийти на покупця.

- Я зрозуміла, про кого ви говорите, сер. На жаль, я нічого про нього не знаю, - відповіла жінка.

- Будь ласка. Можна я залишу вам свій номер телефону, а в п'ятницю, коли він прийде, ви передасте йому? Це важливо.

- Добре, сер.

Обмінявши квиток на гроші, я попрямував у свій барліг. Сьогодні понеділок. Чотири дні потрібно десь тримати таку суму.

Повечерявши в кафетерії і дочекавшись кінця сеансу фільму, я залишився в залі. Як зазвичай. Вівторок - моя зміна. І теж усе, як завжди. Гроші я носив із собою в найнепримітнішому пакеті. Я лягав спати - вони лежали на сидінні. Середа - так само. Четвер, ранок - грошей немає.

Я відмовлявся вірити в те, хто міг їх забрати. Але варіантів тут мало. Знала про виграш тільки вона. Заходила - тільки вона. Адже нікому, крім директора театру й охоронця, невідомо про моє місце проживання. І вночі в будівлі нікого немає.

- Як справи, мільйонер? - виблискуючи посмішкою, запитала Райлі-Грейс і поставила переді мною тацю з обідом. Її запитання мало розвіяти мій сумнів і зняти з неї підозри? У цьому його призначення? Нерозумно. Бо я дивлюся по очах. У них усе. Про що мені розповість її погляд? Я уважно вдивився. Я не боюся правди.

Її посмішка кудись зникла, і вона поспішила повернутися до роботи. Не може бути? Буває. І я подумаю, що з цим можна зробити.

Мій робочий день закінчився о восьмій. Зміна підозрюваної - о десятій.

Я мирно і спокійно гуляв алеєю біля знайомого будинку зі зручним ліжком. Рівно до того часу, поки в потрібному вікні не з'явилося світло. Виснажливі нескінченні тренування команди рятувальників не минули даремно. Я тихо застрибнув на виступ. Потім на трубу. Потім вчепився за балкон. Вхопившись за гілку дерева, підтягнувся, переліз через поручні й притулився до стіни. Треба б зазирнути, що відбувається в кімнаті.

І тут доречною буде ненормативна лексика. Конкретно? Так, на ліжку лежали гроші, що зникли в мене, - усі чотирнадцять пачок по п'ятдесят фунтів і непримітний пакет. Але це другорядне. Я був у шоці від того, що Стівен робив зі своєю сестрою! Мене аж занудило.

Я розбив вікно і заліз у кімнату. Ефект несподіванки. Це зрозуміло.