BooksUkraine.com » Детективи » Трагедія в трьох діях, Агата Крісті 📚 - Українською

Читати книгу - "Трагедія в трьох діях, Агата Крісті"

7
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Трагедія в трьох діях" автора Агата Крісті. Жанр книги: Детективи / Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 48
Перейти на сторінку:
подумалося Саттертвейту. Еґґ так розхвалювала сера Чарльза. Якби той дійсно щось для неї важив, вона б мовчала. Ні, її вибір – молодий Мендерз».

Зазвичай Саттертвейт не помилявся в своїх припущеннях.

Однак був усе ж один фактор, якого він не взяв до уваги, бо просто про нього не знав. А не знав він про те, що молодим старші люди можуть здатися вагомішими. Містер Саттертвейт, сам уже літній чоловік, щиро не міг уявити, що Еґґ може віддавати перевагу чоловікові середнього віку перед молодим. Безумовно, молодість була для нього найчарівнішим з усіх дарів.

Він лише впевнився у своїх припущеннях, коли Еґґ зателефонувала після вечері й попросила дозволу привести Олівера на «консультацію».

То був вродливий молодик із темними очима під важкими повіками, з граційними рухами. Він, здавалося, піддався наполегливості Еґґ, але сам ставився до ситуації ліниво-скептично.

– Можете ви її відмовити від цієї ідеї? – сказав він серу Чарльзові. – Це, мабуть, страшенно здорове заміське життя дає їй стільки сил. Знаєш, Еґґ, ти відразливо невгамовна. І твої смаки дитинні – злочин, сенсація, оце все.

– Ви скептично налаштовані, Мендерзе?

– Так, сер, насправді так. Милий стариган, який верз нісенітницю. Та це просто з царини фантастики, щоб він помер не своєю смертю!

– Сподіваюся, ви маєте рацію.

Містер Саттертвейт зиркнув на нього. Ким Чарльз Картрайт був сьогодні? Точно не моряком у відставці й не детективом міжнародної служби. Ні, він був кимось новим, невпізнаваним.

Містер Саттертвейт з подивом зрозумів ким же. Сер Чарльз був сьогодні другою скрипкою. А першою – Олівер Мендерз.

Саттертвейт, сидячи в затінку, спостерігав за тим, як ці двоє, Еґґ та Олівер, сперечалися: Еґґ – палко, Олівер – мимохіть.

А от сер Чарльз немовби зістарився і мав вельми змучений вигляд. Кілька разів Еґґ зверталася до нього – затято і впевнено, але той відповідав мляво.

Молоді люди пішли об одинадцятій. Картрайт вийшов з ними на терасу і запропонував узяти ліхтарик, щоб підсвітити кам’янисту стежину.

Але ліхтарик був не потрібен. Місяць яскраво сяяв. Еґґ удвох з Олівером почали спускатися стежкою, і їхні голоси ставали дедалі тихішими.

Сяє місяць чи ні, а застудитися містеру Саттертвейту не хотілося. Він повернувся до кімнати-каюти. Сер Чарльз іще трохи постояв на терасі.

Зайшовши, той зачинив за собою вікно і, великими кроками здолавши відстань до тумбочки, налив собі віскі з содовою.

– Саттертвейте, – сказав він. – Завтра я їду звідси назавжди.

– Що? – скрикнув приголомшений Саттертвейт.

На обличчі Картрайта відбилось якесь меланхолійне задоволення від того, яке враження справили його слова.

– Іншого Виходу Немає, – промовив він, і кожне слово, безумовно, починалося з великої літери. – Продам це місце. Якби ж хтось тільки знав, як багато воно для мене важило.

Голос його обірвався… в’язко… ефектно.

Сер Чарльз цілий вечір грав другу скрипку, і тепер його егоїзм починав брати гору. Це була сцена Великого Зречення, яку він так часто грав у найрізноманітніших драмах. «Облишити чужу дружину». «Зректися коханої дівчини».

В його голосі звучала бравурна легкодумність.

– Далі буде тільки гірше… тож іншого шляху немає. Молодість обирає молодість. Ці двоє створені одне для одного. Мені краще піти…

– То куди ж ви? – запитав містер Саттертвейт.

Актор зробив байдужий жест:

– Яка різниця? Будь-куди!

І вже іншою інтонацією додав:

– Можливо, поїду в Монте-Карло.

За мить, коли тонке чуття підказало йому, що остання фраза звела нанівець напруження попередніх, він додав:

– В серці пустелі чи в серці натовпу – яка різниця? По суті своїй людина самотня. Я завжди був таким – самітником…

Оце вже очевидно була фінальна репліка.

Він кивнув Саттертвейту і вийшов з кімнати.

Той підвівся і теж пішов до ліжка.

«Але це точно не буде серце пустелі», – подумав він, стиха посміявшись сам до себе.

Наступного ранку сер Чарльз страшенно вибачався перед містером Саттертвейтом за те, що мусить полишити містечко вже цього ранку.

– Не переривайте своїх відвідин, любий друже, я знаю, що ви збиралися до Гарбертонів у Тевісток. Вас відвезуть машиною. Я відчуваю, що мушу дотримуватися обраного курсу, не озираючись. Ні, озиратися не можна.

Сер Чарльз по-чоловічому рішуче розправив плечі, палко потис Саттертвейтові руку й передав його всемогутній міс Мілрей.

Та, здається, готова була впоратися з цією ситуацією так само, як і з будь-якою іншою. Її аж ніяк не здивувало раптове скороспішне рішення сера Чарльза. Саттертвейтові не вдалося нічого з неї витягти. Ані раптові смерті, ані раптові зміни планів не могли вразити міс Мілрей. Вона приймала все, що ставалося, як даність і намагалася владнати якомога ефективніше. Вона зателефонувала рієлтерам, розіслала міжнародні телеграми й почала діловито друкувати щось на машинці.

Містер Саттертвейт утік від цього гнітючого видовища на набережну. Він бездумно гуляв уздовж води, коли хтось схопив його ззаду за руку. Озирнувшись, він побачив бліду дівчину.

– Що все це означає? – розлючено запитала вона.

– Що «все»? – відказав містер Саттертвейт.

– Усі кажуть, що сер Чарльз збирається поїхати звідси, що він продає «Вороняче гніздо».

– Так і є.

– Він їде?

– Вже поїхав.

– О! – Еґґ відпустила руку. Вмить вона стала схожа на маленьку дитину, яку жорстоко скривдили.

Містер Саттертвейт не знав, що сказати.

– Куди він поїхав?

– За кордон. На південь Франції.

– О!

Він і досі не знав, що сказати. Бо в цьому точно було не лише поклоніння…

Відчуваючи жаль до неї, він прокручував у голові різні втішні слова, аж коли вона заговорила, шокувавши його.

– Котра з тих сучок це затіяла? – розлючено запитала Еґґ. Містер Саттертвейт витріщився на неї, широко розкривши рота від здивування.

Дівчина знову взяла його за руку й почала знавісніло трусити.

– Ви мусите знати, – кричала вона. – Котра з них? Сива чи та, друга?

– Люба, я не розумію, про що ви.

– Розумієте. Не можете не розуміти. Звісно ж це якась жінка. Я йому подобалася – знаю, що подобалася. Мабуть, одна з тих жінок теж помітила це того вечора й вирішила відбити його в мене. Ненавиджу жінок. Кішки вошиві. Ви бачили її вбрання? Тієї, із зеленим волоссям? Я від заздрості зуби стерла. Жінка в такому одязі завжди має фору – ви не можете цього заперечувати. Вона стара і страшна, як моє життя, справді, але яка різниця. Поряд із нею решта мають вигляд нечупарних незграб. Це вона? Чи це та, сива? Вона цікава, це одразу видно. У неї купа плюсів. І він називав її Енджі. Навряд чи це та прив’яла капуста. То це зеленоволоса хитруха чи Енджі?

– Люба, що за дивні ідеї у вашій голові?

1 ... 7 8 9 ... 48
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трагедія в трьох діях, Агата Крісті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трагедія в трьох діях, Агата Крісті"