Читати книгу - "Незабутнє минуле , Victoria Chukhriy"

— Я… я не знаю, Джейсоне, — тихо промовила вона, ледь стримуючи сльози. — Я не знаю, чи зможу.

— Ти не повинна вирішувати зараз, — швидко сказав він. — Я не тисну на тебе. Просто подумай. І якщо ти вирішиш дати мені шанс, я буду тут. Я буду чекати.

Еллісон відчула, як сльози підступили до очей, але вона швидко відвела погляд, не бажаючи показувати свою вразливість. Її розум говорив одне, але серце — зовсім інше.

— Я подумаю, — тихо відповіла вона, хоча сама не була впевнена у своїх словах.

Джейсон кивнув, не наполягаючи далі. Він знав, що це вже був крок уперед.

— Дякую, — промовив він, встаючи з-за столу. — Я не хотів більше тиснути. Якщо ти захочеш поговорити ще, я завжди буду поруч.

Еллісон мовчала, спостерігаючи, як він іде. Її думки були сплутані, емоції переповнювали її, і вона не знала, що робити далі.

Вона сиділа на місці, спостерігаючи, як Джейсон йде, залишаючи її наодинці зі своїми думками. Коли він зник з поля зору, Еллісон нарешті відчула, як її тіло розслабилося. Вона відкинулася назад на стілець і закрила обличчя руками, відчуваючи, як сльози повільно підступають до очей. Але вона не дозволила їм витекти. Ні, вона не дозволить собі слабкості. Занадто багато часу пройшло, занадто багато болю було пережито, щоб просто знову дозволити собі зануритися в минуле.

Проте його слова не йшли з її голови. “Я кохаю тебе”. Вона чула ці слова раніше, але цього разу в них було щось інше. Вона не могла зрозуміти, чи це лише відчай, чи справжні почуття, які він досі плекав усі ці роки.

Еллісон піднялася, відчуваючи, що їй необхідно вийти на свіже повітря. Ресторан, у якому вони зустрічалися, здавався тепер надто тісним і задушливим. Вона швидко розрахувалася за каву й вийшла на вулицю. Вечір був теплим, але в повітрі відчувався легкий вітерець, який трохи заспокоював її.

Вона йшла містом без певної мети, намагаючись впорядкувати думки. Джейсон знову з’явився у її житті, і тепер вона мала вирішити, чи хоче дати йому шанс. Але як їй знову довіряти тому, хто одного разу вже її зрадив?

Еллісон зупинилася біля маленького парку, який був затишно захований від метушні великого міста. Вона пройшла до однієї з лавок і сіла, заглиблена у свої думки. Їй здавалося, що світ довкола завмер, залишивши її наодинці зі своїми внутрішніми битвами.