Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"

- Що?! — Рикпет підхопився. — Ти що, мене в зрадництві звинувачуєш?

- Ну, ти це… Оріг, ти думай, що того… ляпати! За це можна й по… по пиці… це… заробити! — Васла піднявся з ліжка й став поруч із Рикпетом.

Підхопився з ліжка й Оріг. Так вони й стояли, мовби троє молодих когутів, готові пустити в діло міцно стиснуті кулаки, коли до кімнати зайшла Шаната. Вона повернулася після чергової гри. Поставила автомат на підставку і підійшла до вмивальника. Після того, як вона все згадала, Шана ходила сумна й небалакуча, про що вона думала — нікому не розповідала, навіть Рикпетові, з котрим справді міцно здружилася. Ось і тепер, не кажучи нікому ані слова, мовчки попрямувала до себе за загородку.

- Шано, а ти це… ну, що про це думаєш? — запитав Васла.

- А хіба тебе цікавить думка дурепи? — спокійно відповіла вона питанням на питання.

- Не зрозумів… — розгубився Васла, — як це… дурепи?

- Ну, ти ж сам сказав Кадиму, що я дурепа. Настільки кругла, що схожа на колобок.

- Та нічого я, не того… Ти чого, Шано?!

- Ой, не викручуйся! — Шана зникла за своєю перегородкою.

- О! Мене викликають, — Рикпет взяв автомат з підставки й пішов до дверей.

- Давай-давай, іди, вислужуйся! — навздогін йому глумливо кинув Оріг.

У дверях Рикпет зіштовхнувся з Кадимом.

- Може, і ти чимось незадоволений?

- Не зрозумів, — здивовано сказав Кадим. — Це з якого дива?

- То я про собачки на погонах…

- Я, напевно, чогось не розумію… — розгублено сказав Кадим.

Рикпет щосили гримнув дверима. У кімнаті зависла невесела тиша.

Із-за перегородки вийшла Шаната.

- Господи, які ж ви всі дурні! Бачити вас не можу!

- Та що тут трапилося, поки мене не було? — питання Кадима залишилося без відповіді. — Нічого не розумію… — він обвів кімнату здивованими очима. — Оріг, ти можеш пояснити, що все-таки трапилося? Чого ви всі пересварилися?

- А того… — Оріг неприязно подивився на Кадима. - Рикпет вислужується й собачки на погони одержує, а ти тут хоч трісни! А чому собачки йому? Чим я гірший? Я що, гірше граю? Я тут найдовше і геймоверів у мене ого-го-го скільки! Тому ж Рикпету стільки й не снилося!

- Я щось не зрозумів, — Кадим зробив долонею жест примирення, — чого це ти сьогодні роздратувався? Рик уже тиждень, як байт.

- Ну то й що? Нехай хоч місяць, а мені це не подобається, і все! Я що, не можу висловитися?

- Ти!.. — Шана вискочила з-за своєї перегородки. — Знаєш, ти хто? Ти… Ех, врізати б тобі, та руки бруднити не хочеться!

Кадим ніколи не бачив Шанату такою розлюченою.

- Завидюга, ось хто ти! Є в нас у класі такий: пиріжок принесеш на обід — заздрить, у нову обкладинку книгу загорнеш — заздрить, одиницю одержиш — він і то, напевно, заздрити буде!

- У якому класі? — здивовано запитав Кадим. — Що таке клас?

Шаната зупинилася, немов з розгону наткнулася на стінку, зрозумівши, що проговорилася, і ніяково викрутилася:

- Не знаю… Просто слово з язика злетіло…

Васла нарешті зняв навушники.

- Ви, це… чого розшумілися? Що, не бачите, у нього, як його… ну… напад.

- Який напад?

- Хвороба є… ну, така… ось цей… обалдеїзм, ось!

Гримнув регіт. Кадим реготав, показуючи на Оріга пальцем. Шана прикривала рот долонькою. Васла усміхався всім своїм широким обличчям. Навіть Оріг не витримав і пирснув у кулак. Відсміялись.

- Я від своїх слів не відмовляюся! Ви тут хоч лусніть від сміху!

- Васло, а ти випадково цією хворобою не страждаєш? Може, мені теж діагноз поставиш? Круглодурість або тупокруглість, а може, ще як-небудь? — запитала Шана.

- Васла на тебе бочку котив, точно! Сказав, що ти підлабузник, за Рикпетом тарілки вилизуєш, — раптом чітко почув Кадим чийсь тихий голос, — а Оріг тебе захищав. Він сказав, якщо з ким і дружити з цієї юрби, то тільки з тобою. Бо ти — особистість, а вони всі дурні!

- Ви на Оріга дарма не наїжджайте, — несподівано для всіх раптом сказав Кадим, — він справді в Заекранні найдовше. Якщо кому й треба було давати на погони собачки, то, звичайно, йому.

- А Рикпет сказав, — продовжував нашіптувати тихий голос Кадиму, - що ти слабак, і будеш робити все, що він скаже…

- А з Рикпетом, і правда, треба розібратися. Це за що ж Гірея йому собачки кинула? Пам’ятаєте, він її проводжав? А потім відразу й собачки на погонах заблищали. Дивний збіг, правда?

- Кадиме… Ти що верзеш? — запитала Шаната, отетерівши від таких слів. — Ти що, проти Рикпета?

- Я проти Рикпета? — здивувався Кадим. — Ні, я не проти Рикпета, я за справедливість!

- І, по-твоєму, зробити байтом Оріга було б справедливо?

- Ти чого… Оріга — байтом? Ураган — я відпадаю…

- Тоді в чому справа?

- Я ж сказав, що я — за справедливість, — сказав Кадим, але вже якось непевно, — а за Кадима чи за Оріга, яка різниця… Головне, щоб було чесно.

- Правильно, Кадиме! А чесно — призначити байтом мене. Що, не так? — Оріг поклав руку на плече Кадиму. - Удвох ми швидко покажемо, хто тут головний!

- І що, ти хочеш, щоб тобою командував Оріг? — глумливо запитала Шаната.

- Ну ви й утнули! — коротко засміявся Васла.

- Оріг? Ти що, той?.. — Кадим покрутив пальцем біля скроні й струсив із плеча руку Оріга. — Котися ти…

- Тоді чого ж ти хочеш? — знову запитала Шаната і додала, повернувшись до Васли: — А тебе ніхто не запитував.

- А я й сам не знаю… — уже зовсім розгублено сказав Кадим.

- Ти чого? — так