Читати книгу - "Закохані в скарби предків, Rada Lia"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чоловіки синхронно засміялися, не зупиняючись і тягнучи далі свою ношу.
Вадим дістав із багажника авто дубину і віддав її Глібу.
— Це тобі.
Потім дістав пістолет й засунув його собі за пояс.
— А це мені. Тут без варіантів, — відреагував він на косий погляд Гліба, — тобі я вогнепальну зброю не довірю. Сам розумієш.
— А я? — Ася запитально підняла брову й простягнула руку вперед.
— Тобі я також зброю не дам, — усміхнувся Вадим. Та помітив її злий погляд і додав: — Ти будеш нашою головною зброєю — чарівною приманкою.
— Дуже втішно, — Ася криво посміхнулася.
Вони лишили машину і рушили знову до озера. Вадим бадьоро йшов першим. Чоловік не виглядав втомленим. Трохи відстаючи, плентався Гліб. Ася помітила, що чоловік ще іноді хитається, тож на всякий випадок йшла поруч з ним.
Скоро вони почули тяжке сопіння й балаканину двох злодіїв, які тягнули ящик зі скіфськими обладунками до свого авто. Точніше, до Глібового авто.
— Слава Богу, це останній, — сказав Сашко. — Важке, зараза.
З його чола стікав піт. Сорочка також промокла й прилипла до тіла.
— Золото важким не буває, — посміхнувся Толя. — Чим більше, тим краще.
Вадим і Гліб сиділи в кущах, готові будь-якої миті кинутися на здоровил. Ася ж тим часом вийшла на стежку. Мило посміхаючись, вона звернулася до чоловіків:
— Агов, хлопці. Чи ви не допоможете мені звідси вибратися?
— Це ж та сука! — від несподіванки один із бандитів упустив край ящика й показав на неї пальцем. Скарби впали на землю й придавили йому ногу.
— А-а-а, сука! — заволав він. — Я, здається, палець зламав!
Чоловік покрився червоними плямами від болю й застогнав. Потім нахилився й спробував прибрати ящик з ноги. Інший злодій стояв, як вкопаний й ніяк не реагував на крики подільника. Він мовчки витріщався на Асю. Потім здоровило різко посунув ящика, чим лише додав болю товаришеві
— Що ти тут робиш? — підозріливо прошипів він, озираючись.
Цієї ж миті його вдарили по потилиці дерев’яною палицею. Не промовивши ні слова, охоронець упав на землю без тями.
— Сподіваюсь, я його не вбив, — промовив Гліб, який розгублено стояв з палицею у руках, — або ж навпаки.
Ася здивовано дивилася на Гліба. “Він поводиться, наче ніколи нікого не бив і не вбивав. Хоча тільки цим, скоріше за все й займався”.
Охоронець Сашко продовжував стогнати. Він впав на землю, тримаючись за ногу. Коли чоловік спробував підповзти до кущів, позаду нього пролунало:
— А ну стій! Бо застрелю! — Вадим стояв з направленим на охоронця пістолетом. Той перелякано озирнувся й перевернувся на спину.
— Мужики, відпустіть мене, — заскиглив Сашко. — Забирайте все золото собі. Я нікому не скажу. Чесно. — Він переводив благальний погляд то на Вадима, то на Гліба.
— Правда? — сказав Гліб насмішкувато. — Який ти щедрий. Спочатку намагався вбити мене. Потім вкрав моє золото. А тепер великодушно мені ж його повертаєш?
Сашко зблід, коли почув холодний голос хазяїна. В ньому не було надії на порятунок. Він закрив рота й мовчки дивився на дуло пістолета.
— Як ти міг? — вже з гнівом у голосі продовжив Гліб. — Ти п’ять років працюєш у мене. Хіба я погано до тебе ставився? — він грізно насунувся вперед на охоронця. — Я допоміг твоїй сім’ї. Витягнув тебе з бідності. А ти от так віддячуєш?
— А що? — неочікувано нахабно відповів Сашко й знову скривився від болю. — Це навіть не ваше золото і не вашої бабці. Це золото німців. То чому воно має лишитися вам? Чим ви кращі за мене?
Гліб побагровів від гніву.
— В нас обмаль часу. Треба дізнатися, хто ще в курсі, — сказав Вадим.
— Ти чув питання, — насупився Гліб, звертаючись до Сашка. — Кому ще ти сказав про скіфське золото, крім свого товариша?
— А я не такий дурний, як ви! — вишкірився Сашко. — На те золото всі захочуть претендувати. Тож чим менше людей знає, тим краще. Нікому я не казав.
— Тож моя охорона в будинку не знає?
— Ніхто не знає. Манав я ділитися. І цього, — він кивнув на Толю, — довелось би порішити пізніше. — Він поглянув на ошелешену трійцю. — А що? На цей скарб лише я заслуговую. Я йому про нього сказав.
— Тебе занапастила твоя жадібність, — нарешті зміг видихнути Гліб. — Було б вас більше і вмій ви домовлятися між собою, ми, — він показав на Вадима з Асею, — були б вже мертві.
Гліб підійшов до Сашка ближче й вдарив палицею по голові. Бандит втратив свідомість.
— І що ми з ними зробимо? — пошепки запитала Ася.
— Як що, вб’ємо. А потім скинемо в озеро з прив’язаним до ніг каменем, щоб ніхто і ніколи їх більше не знайшов.
Дівчина нажахано поглянула на Вадима.
— Не жартуй так. Це не смішно.
— Ти ж його чула, — сказав Гліб. — Вони ніколи не дадуть нам спокій, поки будуть знати, що золото у нас. Й навіть просто з помсти можуть здати нас у поліцію чи іншій банді.
Згодом чоловіки зв’язали бандитів-невдах й поклали їх на задньому сидінні авто.
— Я повезу цих двох, а ви їдьте своєю машиною слідом.
Ася поглянула на Вадима й по виразу його обличчя зрозуміла, що він не довіряє Глібу й не хоче відпускати його.
Коли вони під’їхали слідом за Глібом до будинку у лісі, Вадим ще більше напружився. Ася також зіщулилася. Вона сподівалася, що більше ніколи сюди не повернеться.
— Золото в моїй машині, — прошепотів Вадим. — Ми все ще можемо розвернутися й поїхати звідси. Ася, — він повернувся до дівчини, в його очах були тривога й благання. — Поїхали. Ми можемо жити до віку і за ті монети, що в нас вже є. А якщо це пастка — ми втратимо все.
Дівчина втиснулася в крісло. Її серце шалено калатало.
— Добре, — несподівано для самої себе погодилася вона.
Гліб якраз збирався заїхати у двір, як із подивом побачив у дзеркалі заднього виду авто, що швидко віддалялося у зворотному від будинку напрямку.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закохані в скарби предків, Rada Lia», після закриття браузера.