Читати книгу - "Казки для божевільних, Аліна Закладна"

Джон стиснув долоню, перевіряючи чи досі в змозі тримати ножиці. Обережно підчепив край плінтуса, який легко відійшов. За ним на стіні розповзлася вузька щілина – темна і лячна.

В цей момент він почув слабкий звук позаду. Повернувшись, Джон побачив лише тіні, що грали на стінах, але йому здалося, що хтось тільки-но зазирнув у кімнату і швидко зник.

– Гаразд, розберемося по черзі, – пробурмотів Джон собі під носа, і рушив вузьким проходом далі.

Він йшов насторожі, тримаючи ножиці напоготові. Повітря тут було застояне, з легким присмаком цвілі. Джон відчував, як серце гупає в грудях, а кожен крок луною віддається в тісному просторі.

Прохід різко закінчився, відкриваючи невелике приміщення. Джон вийшов у кімнату, яку раніше явно використовували для зберігання медичних карток та купи непотрібного мотлоху. Полиця з книгами була зламаною, шматки дерева розкидані по підлозі. Посеред кімнати стояв старий стіл, на якому догорала запалена свічка. Хтось був тут, перед самим його приходом.

На столі лежав предмет, що одразу привернув увагу Джона. Клаптик паперу одразу нагадав той, що він бачив у Долорес перед смертю. Піднісши його ближче до свічки, він помітив кілька слів, написаних кривим почерком, на диво знайомим:

«Казка для божевільних вже почалася, тож коли не хочеш приєднатися до матері, краще покинь це місце, поки можеш. Якщо ще не пізно. Я от вже запізнився»

Джон запхав папірець до кишені, розуміючи, що час забиратися звідси. Загасив свічку на столі, і навпомацки рушив до проходу.

Вже біля дверей свого кабінету усвідомив, що залишив ножиці на столі у таємному проході.