Читати книгу - "Українська Національна Армія. Матеріяли до історії"

та всіх нас, що тут є з вами».

Я зараз же поїхав до дивізії й там наказав генералові Фрайтаґові, що дивізія мусить зійти з фронту найпізніше о світанку 8 травня. Це сталося. Ми всі: я, д-р Арльт, генерал Вехтер, майор о. Левенець, майор д-р Макарушка, генерал Фрайтаґ і мій ад'ютант хорунжий Р. Цьолко — вирушили пару годин пізніше й їхали серед колон дивізії та перейшли ріку Мур коло Леобен, а наступного дня вирушили до Юденбурґа. Запасний полк, а при нім штаб армії на чолі з генералом М. Кратом, були в дорозі до Юденбурґа. В часі маршу большевики зробили випад з Бруку своїми легкими танками й розділили дивізію на дві частини — одна, більша, через Санкт-Вейт пішла на Філлах і там була інтернована англійцями, друга, в якій я був разом з усіма згаданими щойно особами, пішла на Тамсвеґ і там була інтернована американцями. З огляду на те, що напад большевиків відбувся в гірськім залісненім терені, втрати в людях були мінімальні — оскільки мені відомо було 2 вбитих та 11 ранених вояків, але згинули всі табори і коні.

Згодом, після великих і несподіваних пригод, ми всі приїхали до Мюнхена, і там за допомогою апостольського візитатора на Німеччину о. Николая Вояковського пощастило передати лист до Рима Архиєпископові Івану Бучку з проханням взяти під опіку дивізію, яка вже була в англійськім таборі для інтернованих в Ріміні. Тою групою, що залишилася в Тамсвеґу, а згодом була перенесена до іншого табору, заопікувалася Санітарно-Харитативна Служба на чолі з майором д-ром Воробцем. Моя спроба дістатися до Ріміні скінчилася тим, що мене, пані І. Лаврівську, яка була за перекладачку, о. Левенця і шофера Т. Косовича інтернували англійці в таборі Аґатенгоф коло Клаґенфурта. Слід підкреслити, що хоч вояки дивізії добре бачили кінець війни і свою долю, та зберегли до кінця спокій, мораль, довіру до свого командування і ретельне виконання наказів. Серед німецького складу дивізії (11%) відчувався настрій повної капітуляції — командир Дивізії покінчив рахунки зі світом самогубством, інші старшини і підстаршини просто дезертирували до німецьких формацій (дехто з них побоювався заслуженого реваншу з боку наших вояків).

Зате начальник штабу оперативного відділу дивізії майор В. Гайке формально повідомив мені, що відходить до першої-ліпшої формації Вермахту (він був старшиною Вермахту й був лише приділений до дивізії).

Богдан Маців

ОДІССЕЯ ДИВІЗІЇ «ГАЛИЧИНА»

 

ік 1943-й. Друга світова війна була в повному розпалі. Німецька армія все частіше зазнавала великих втрат. Втрата шостої армії ген. Павлюса під Сталінградом примусила німців застановитися над результатами своєї хижацької політики. В усіх країнах під німецькою окупацією почалися партизанські дії. Війська, потрібні для фронтових дій, частково мусіли бути відтягнені для придушення партизанських рухів. Німецька пропаганда почала частіше говорити про «Нову Европу». Кожна окупована країна мусіла кров'ю вибороти собі місце у цій «Новій Европі». У збройні сили Німеччини входили теж елітні частини т. зв. «Зброї СС», які до того часу складались з Германських вояків. Від 1942 року почалось набирання добровольців для боротьби проти більшовизму з неґерманських народів Східної Европи.

Український Центральний Комітет під проводом проф. Володимира Кубійовича одержав пропозицію підтримати створення одної дивізії з галицьких українців і почав переговори у справі організації українських військових частин. Для проведення набору добровольців утворено Військову Управу, почесним головою якої став ген. Віктор Курманович.

28 квітня 1943 року у Львові відбулося святкове проголошення творення стрілецької дивізії «Галичина». В інших містах збиралися добровольці і марширували на польові Служби Божі, а відтак, на головних площах міст виголошували промови і відбулися дефіляди перед представниками губернатора.

До дивізії голосилися колишні старшини, підстаршини і вояки української та інших армій та багато молоді. Загальне захоплення було велике, бо постала нагода мати своє військо. Українська комбатантська організація «Молода Україна» підтримала творення дивізії та закликала продовжувати українську військову традицію. До дивізії зголошувалися люди із сіл, міст, гір і долів, люди різних прошарків суспільства, старші і молоді, бідні і багаті. Від 28 квітня до червня 1943 року до дивізії зголосилося понад 80 тисяч добровольців. Від 11 травня призовні комісії працювали у містах Галичини. Остаточно до дивізії прийняли 27 тисяч добровольців. У неділю 18 липня у Львові відбулося прощання добровольців. Польову Службу Божу відправив єпископ Никита Будка, а прощальне слово виголосив о. д-р Василь Лаба, якого Митрополит Андрей Шептицький призначив духовним опікуном дивізії.

Приблизно 50 тисяч людей були присутні на цій Службі Божій. Після Богослужения присутні перейшли на площу перед оперним театром, де представники громадськости виголосили промови і де відбулась дефіляда. На почесній трибуні були проф. В. Кубійович з членами Військової Управи, губернатор Галичини д-р Отто Вехтер і військовий комендант Галичини генерал Ганс Бойтель зі своїми почотами.

Увечері 18 липня перші транспорти з добровольцями від'їхали до вишкільних таборів у Брно Чехії і в Гайделяґері біля Дембіци у корінній Польщі. Транспорти за транспортами виїжджали з різних міст Галичини. На вагонах видно написи: «За вільну Україну». Восени того ж 1943-го новобранців проводжали вже старшини і вояки дивізії.

Під час рекрутського вишколу тільки неділя була днем відпочинку, і тоді вояки брали участь у польовій Службі Божій.

Колишніх старшин вислано на перевишкіл до місцевості Лєшани, у Чехії. Після вишколу ті старшини повернулися до дивізії, до Гайделяґера.

На початку лютого 1944 року дивізія отримала наказ сформувати бойову групу для боротьби з комуністичними партизанами. Та група, на чолі з командиром гарматного полку полк. Баєрсфордом, разом з іншими німецькими частинами була введена в чотиритижневі бої проти добре озброєних і підготовлених партизанів у районі Чесанова, Любачева, Білограю і Замостя.

Після закінчення чотиримісячного рекрутського вишколу більшість вояків вислано на спеціалізовані вишколи різних видів зброї, а також у підстаршинські школи, розкинені по Німеччині та інших країнах.

Велика частина добровольців пройшла рекрутський вишкіл у порядковій поліції. Їх сформовано у добровольчі полки чч. 4-8, які пройшли вишкіл у різних місцевостях. Два полки в січні й два у червні 1944 року прибули до дивізії.

Із вишколів всі повернулися до збірного табору Нойгаммер біля місцевості Саґан в німецькій Сілезії. Прийшла зброя, і продовжувалися вправи в галузі своїх спеціальностей. Вишкіл поволі добігав кінця. З цієї нагоди у червні 1944 року Нойгаммер відвідали представники Військової Управи і батьки добровольців на чолі з проф. В. Кубійовичем і