Читати книгу - "Битва королів"

— Дякую, сер,— пробурмотів він, обертаючись, аби поглянути, який це лицар прийшов йому на допомогу...

— Мейстре,— озвалася леді Мелісандра, в чиєму низькому голосі вчувалася мелодійність мови Нефритового моря,— вам слід бути обачнішим.

Як завжди, вона вбрана була в червоне з ніг до голови: довга вільна сукня з пливкого шовку, з довжелезними рукавами з розтрубом, горіла вогнем, а у глибоких прорізах ліфу прозирала темніша, криваво-червона тканина. На шиї жінка мала кольє з червоного золота, тугіше за будь-який мейстерський ланцюг, оздоблене єдиним великим рубіном.

Волосся в неї було не іржаве й не рудувато-русяве, як зазвичай у рудих, а насичено-мідне, блискуче, воно світилося в сяйві смолоскипів. Навіть очі вона мала червоні... однак шкіру — гладеньку й чисту, білу як молоко. Мелісандра була струнка, граційна, вища на зріст за багатьох лицарів, з пишними грудьми й вузькою талією, з обличчям-сердечком. Коли на ній зупинялося чоловіче око, то ще довго не могло відірвати погляду, навіть якщо йшлося про мейстра. Чимало хто вважав її вродливою. Але ні, вона не вродлива. Вона червона й страшна, і перш за все червона.

— Я... дякую вам, міледі.

— У вашому віці слід кожен крок розраховувати,— мовила Мелісандра ввічливо.— Ніч темна й повна жахіть.

Він упізнав цю фразу: це з якоїсь із їхніх молитов. «Байдуже, у мене своя віра».

— Тільки діти лякаються темряви,— мовив мейстер. Коли він промовляв ці слова, Картатий знов завів свою пісеньку.

— Підуть тіні у танок, у танок, у танок...

— Ось вам загадка,— сказала Мелісандра.— Мудрий блазень і блазнюватий мудрець,— уклонившись, вона підняла з підлоги шолом Картатого й одягнула на голову Кресену. Бляшане відро з’їхало на самі вуха, й бубонці неголосно бренькнули.— Корона до вашого ланцюга, мейстре,— оголосила жінка. Навколо них усі зареготали.

Стиснувши губи, Кресен силкувався опанувати лють. Жінка вважає його старим і немічним, але ще до кінця вечора вона дізнається, що це не так. Може, він і старий, але він і досі мейстер з Цитаделі.

— Не потрібна мені жодна корона, крім істини,— сказав він, знімаючи з голови блазенський шолом.

— На світі є істини, яких не вчать у Старгороді,— зметнувши червоним шовком, Мелісандра розвернулася й попрямувала до столу на підвищенні, де сидів король Станіс із королевою. Віддавши прикрашене рогами відро назад Картатому, Кресен рушив за нею.

На його місці сидів мейстер Пілос.

Зупинившись, старий витріщився на нього.

— Мейстре Пілосе,— нарешті мовив він.— Ви... ви мене не збудили.

— Його світлість звелів мені дати вам відпочити,— почервонів Пілос.— Сказав, що вам тут бути необов’язково.

Кресен поглянув на лицарів, капітанів і лордів, які припинили перемовлятися. Лорд Сельтигар, старий і похмурий, вбраний був у плащ, оздоблений червоними гранатовими крабами. Вродливий лорд Веларіон обрав шовк барви морської хвилі, а морекінь з білого золота в нього на шиї пасував до його довгого білявого волосся. Лорд Бар-Емон, чотирнадцятирічний товстун, горнувся у пурпуровий оксамит, облямований хутром з тюленя-біляка; сер Аксель Флорент навіть у брунатному плащі з лисячим хутром лишався простакуватим; набожний лорд Санглас носив на шиї, пальцях і зап’ястках місячне каміння; а капітан-лісянець Саладор Саан горів, як сонце, у своєму кумачевому атласному плащі, весь у золоті й коштовностях. Тільки сер Давос одягнений був просто — у коричневий камзол і зелений вовняний плащ, і тільки Давос зустрівся поглядом з мейстром, і в очах його стояв жаль.

— Ви вже старий і все плутаєте, тож яка мені з вас користь? — прозвучав голос лорда Станіса, але то не міг бути Станіс, не міг! — Відтепер моїм радником буде Пілос. Він і так уже займається круками, оскільки ви не здатні підійматись у гайворонник. Не хочу, щоб ви уморилися в мене на службі.

Мейстер Кресен кліпнув. «Станісе, мілорде, мій сумний відлюдькуватий хлопчику, сину мій, якого в мене ніколи не було, як ти можеш так чинити зі мною, невже ти не розумієш, що я дбав про тебе, жив для тебе, любив тебе попри все? Так, любив, навіть дужче за Роберта чи за Ренлі, бо тебе єдиного більш не любив ніхто, тож ти мене потребував найдужче». Але вголос він тільки сказав:

— Як зволите, мілорде, але... але я зголоднів. Може, мені знайдеться місце у вас за столом?

«Біля тебе, бо саме там моє місце».

Сер Давос підвівся з лавки.

— Матиму за честь, якщо мейстер сяде біля мене, ваша світлосте.

— Як хочете,— відвернувся лорд Станіс і щось мовив до Мелісандри, яка сиділа по праву руч од нього, на почесному місці. Леді Селіза сиділа ліворуч, і посмішка її була такою ж сяйливою і холодною, як і камінці в неї шиї.

«Задалеко,— подумав Кресен, поглянувши в кінець лавки, де сидів сер Давос. Поміж контрабандистом і почесним підвищенням розмістилася половина лордів-прапороносців.— Якщо я збираюся підсипати „душителя“ їй у кубок, маю сісти ближче, але як?»

Мейстер помалу рушив до Давоса Сіворта, а Картатий у цей час викидав колінця.

— Тут ми їмо рибу,— щасливо оголосив він, вимахуючи тріскою, наче скіпетром,— а на дні морському риба їсть нас. Знаю, знаю, о-о-о!

Сер Давос посунувся, щоб звільнити місце на лавці.

— Ми всі сьогодні мали б одягнути блазенські костюми,— сказав він похмуро, поки Кресен усідався,— бо те, що ми затіяли, личить хіба блазням. Червона жінка побачила в полум’ї перемогу — і Станіс вирішив заявити права на престол, незважаючи на те, що йому бракує вояків. Боюся, перш ніж вона заспокоїться, ми всі опинимося там, де каже Картатий: на дні морському.

Кресен запхав руки в рукави, так наче намагався зігрітися. Пальці його намацали тверду гульку — сховані у вовні кристали.

— Лорде Станісе!

Станіс відвернувся був від червоної жінки, аж тут втрутилася леді Селіза:

— Король Станіс! Ви забуваєтеся, мейстре.

— Він старий і забудькуватий,— грубо кинув король.— Що таке, Кресене? Кажіть.

— Якщо збираєтеся виступати, життєво важливо об’єднати сили з лордом Старком і леді Арин...

— Ні з ким я не об’єднуватимуся,— сказав Станіс Баратеон.

— Світло не об’єднується з темрявою,— взяла його за руку леді Селіза.

Станіс кивнув.

— Старки хочуть украсти половину мого королівства, як Ланістери украли мій престол, а мій любий братик — мечі, війська