Читати книгу - "Смак життя, Юльчик"

«Кожне слово — це маленьке світло, яке розганяє темряву. Іноді досить одного рядка, щоб серце заговорило.»

Вечір вогнів у «Горлиці» наближався. Лія сиділа за столиком і старанно записувала останні деталі організації «Ночі поезії». Вона відчувала легке хвилювання і водночас радість — це буде її перший великий захід у кав’ярні, і вона хотіла, щоб усе пройшло ідеально.

— «Ти нервуєш?» — раптом запитав Юрко, заходячи з важкою сумкою, у якій було звукове обладнання.

— «Трохи, — зізналася Лія, — але це добре. Значить, це важливо».

Петро прийшов з пакетом, в якому лежали книги для безкоштовного обміну серед гостей.

— «Книжковий обмін — ідея, що створить затишок і спільноту», — сказав він з посмішкою.

Оля принесла свої картини, які тепер прикрашали стіни кав’ярні, створюючи теплу, творчо заряджену атмосферу.

Гості почали збиратися вже за годину до початку. Хтось із них тримав у руках зошити з власними віршами, хтось прийшов із гітарою.

— «Скільки тут талановитих людей!», — подумала Лія, дивлячись на натовп.

Перший читач вийшов на маленьку сцену — це була молода дівчина, що тримала в руках аркуш із рядками, які звучали з її вуст немов мрії, розказані шепотом.

— «Кожен вірш — це частинка душі, — сказала вона, — і сьогодні ми ділимося нею з вами».

Атмосфера ставала все теплішою, сміх і оплески перепліталися з тихими роздумами.

Юрко допомагав Лії керувати звуком і світлом, а Петро обмінювався думками з гостями про літературу.

Раптом до «Горлиці» зайшов новий гість — хлопець із загадковою усмішкою, що привернув увагу Лії.

— «Вітаю, я Максим. Дуже хотів побачити це місце», — представився він, і Лія відчула, що ця ніч стане особливою.

Вечір тривав, і кожен учасник залишав на сцені частинку себе, створюючи незабутню мозаїку почуттів.

Коли кав’ярня порожніла, Лія залишилася наодинці зі своїми думками.

— «Це тільки початок, — прошепотіла вона, — Горлиця ще відкриє багато історій».