Читати книгу - "Смак життя, Юльчик"

«Іноді люди, що заходять у твоє життя, — це не просто випадковість. Вони — як пазли, що допомагають зрозуміти себе і світ навколо», — подумала Лія, дивлячись у вечірнє вікно кав’ярні «Горлиця». Вулиця була тихою, легкий весняний вітер колихав листя дерев, а всередині було тепло і затишно — аромат свіжозмеленої кави, звук ніжної музики, що лунала з колонок, і приглушений гомін розмов гостей.

Лія відчула легку втому, але в очах її горіла невгасима іскра — це була любов до справи, яку вона створила власноруч. І саме тут, у цьому маленькому куточку міста, починався її новий життєвий етап.

Поряд із нею завжди був Юрко — її найкращий друг і незамінна підтримка у всьому. Високий, із неохайною копицею волосся і добрими, трохи сором’язливими очима, він був людиною, якій Лія могла довірити все.

— «Ліє, ти сьогодні якась задумлива. Щось сталося?» — запитав він, не відриваючись від налаштувань звукової апаратури. Його голос був м’яким і турботливим, як і завжди.

— «Просто багато думок… про Максимa, — зізналася Лія. — Він… не такий, як усі. Є щось, що мені не дає спокою.»

Юрко підняв брови, але не поспішав перебивати. Він завжди поважав її почуття і терпляче чекав, коли вона сама захоче розповісти більше.

— «Максим — справді загадковий. Від нього віє чимось особливим і… трішки сумним, — промовив він нарешті. — Ти впевнена, що хочеш зближуватися з ним?»

Лія посміхнулася, але у її погляді було більше ніж просто легковажність.

— «Він не тільки таємничий. Він… надихає. Я відчуваю, що він хоче щось сказати, але боїться. І це мене водночас і приваблює, і лякає.»

У цей момент двері «Горлиці» тихо відчинилися, і в приміщення зайшов Максим. У руках він тримав акустичну гітару, а на обличчі була ледь помітна усмішка, яка могла зняти напругу навіть із найзапеклішого ворога.

— «Вітаю всіх! Сподіваюся, у вас є трохи часу, щоб послухати пару нових пісень?» — запитав він, оглядаючи знайомі обличчя.

Лія відчула, як у грудях знову завирували емоції, і без зайвих слів відповіла:

— «Звісно, Максим. Ти — наш музичний чарівник і натхненник. Без твоєї музики «Горлиця» була б зовсім іншою.»

Юрко підморгнув Лії і тихо промовив:

— «Вона тобі довіряє, Максиме. Не підведи».

Максим на мить відвів погляд, і в ньому з’явилася тінь смутку. Відчуття, що він приховує щось дуже важливе.

— «Я вірю, що «Горлиця» — це не просто кав’ярня, — тихо сказав він, — це дім, де люди можуть бути собою. І я хочу стати частиною цієї історії.»

Після цих слів атмосфера трохи розрядилася, але Лія розуміла — це тільки початок. Максим приніс із собою не лише музику, а й нові виклики.

Після його виступу Юрко підійшов до Лії:

— «Ти помітила, як він дивиться на тебе? Щось між вами є.»

Лія розвела руками:

— «Може. Але він загадковий, і мені здається, що він боїться відкриватися. Мені цікаво, що ж приховано за цією усмішкою.»

Юрко усміхнувся і мовив:

— «Ти ж знаєш, що у справжніх історіях все буває не так просто. Особливо, коли в серці дві людини — і ти одна з них.»

У ту ж мить у двері постукав кур’єр із доставкою нової партії кави, і розмова перервалася. Але у Лії вже не було сумнівів — її життя починає змінюватися, і попереду чекає дуже цікава історія.