Читати книгу - "Археологiя. Дитяча енциклопедія"

Цей жах тривав упродовж сорока восьми годин. Коли знову засяяло сонце, міста Помпея та Геркуланум вже не існували. У радіусі вісімнадцяти кілометрів все було зруйновано, ниви вкрилися лавою й попелом. Попіл занесло навіть до Африки, Сирії та Єгипту.

Минуло майже сімнадцять сторіч.

У1711 році випадково було знайдено Геркуланум. Того ж року розпочалися розкопки. Не було ніякого плану робіт, ніякого контролю. Копав хто хотів і як умів. З викопаних ям витягували статуї, інші речі. Ніякої уваги не звертали на розташування речей, на предмети побуту (знаряддя праці, посуд), навіть на фрески, які прикрашали стіни, адже їх неможливо було винести та продати. Потім ями засипали і починали копати в іншому місці, сподіваючись лише на випадкове везіння.

Шкода, якої завдали ці розкопки, була такою великою й очевидною, що уряд Королівства Обох Сицилій нарешті заборонив приватні розкопки і взяв керівництво у свої руки. Але головною метою розкопок все ж залишалося здобування витворів мистецтва, що мають грошову вартість. За тридцять п’ять років, упродовж яких велися розкопки у Геркуланумі, було знайдено багато цікавих і дуже цінних речей. Карл Бурбонський, король Обох Сицилій, заснував музей, рівного якому не було у світі. Але здобувачам старожитностей цього було замало, і розкопки було перенесено в інше місце, туди, де, за свідченнями вчених, лежала Помпея.

Розкопки почалися 1 квітня 1748 року, а вже 6 квітня було знайдено чудовий настінний розпис. Дев’ятнадцятого квітня було знайдено перші останки людини – вона загинула, рятуючись від катастрофи, а кістки мертвої руки ще тримали кілька золотих та срібних монет. Як виявилося пізніше, в перші дні розкопок було відкрито центр міста, але розкоп був засипаний, а роботи продовжувалися вже в іншому місці (цікаво, що з двадцяти чотирьох робітників, які працювали на розкопках 6 квітня, дванадцятеро були арештантами, а решта отримували за тяжку працю копійки).

Саме під час розкопок Геркуланума та Помпеї виникли сумніви в правильності такого ставлення до історичних пам’яток. Стала очевидною необхідність використання інших, більш наукових методів. Чому так сталося? Річ у тім, що археологічний матеріал цих пам’яток був надзвичайно багатий і різноманітний. Вперше перед очима археологів постали давні міста в тому вигляді, в якому їх застало виверження вулкану, зі всім їхнім різноманітним побутом, застиглими й законсервованими картинами приватного і громадського життя. Під ударами заступів відкривалися картини справжніх людських драм: було знайдено скелети, на ногах яких ще збереглися рабські ланцюги, останки матерів знаходили з дітьми на руках, хтось устиг схопити свої гроші й коштовності, але загинув, стискаючи в руках багатство.

Помпея. Трикліній (їдальня) у домі Мораліста

Люди і тварини загинули, але залишилися міста. У Помпеї в недоторканому вигляді збереглися будинки, храми. У канцеляріях лежали навощені таблички, у бібліотеках – сувої папірусу, у майстернях – інструмент, у лазнях – стригалі. На стінах збереглися передвиборні заклики голосувати за кандидатів у магістрати, а в багатих віллах – чудові фрески.

З 1860 року розкопки в Помпеї проводилися систематично. За всі роки досліджень розкопано трохи більше, ніж три п’ятих всієї площі міста. Перед дослідниками постало типове римське місто. На форумі (головній площі) знаходилися храми Юпітера, Аполлона, Ісіди, Фортуни. Неподалік був критий ринок. У місті зберіглися два театри, меншим з яких був Одеон – критий театр для музичних вистав. Амфітеатр був розрахований на 20 000 глядачів. Протягом трьохсот років у місті було побудовано три великі лазні – терми. Збереглася значна кількість житлових будинків, вілл та лавок, які дістали свою умовну назву за іменами власників, на честь художніх витворів, що були знайдені в цих будинках, або на честь видатних осіб. До ІІ століття до н. е. належить Будинок фавна, в якому стояла бронзова статуетка фавна. Зала Вілли містерій у 50 році до н. е. була прикрашена чудовими фресками на сюжети діонісійських містерій. На Віллі папірусів знайшли цілу бібліотеку зі старовинних папірусів.

Розкопки в Геркуланумі та Помпеї стали однією зі сходинок до створення археологічної науки. Людиною, яка поєднала захоплення красою витворів античного мистецтва з науковим аналізом, став Йоганн Йоахім Вінкельман.

Він народився 1717 року в місті Стендалі в родині бідного ремісника. Ще в дитинстві Вінкельман зацікавився місцевими курганами і разом з друзями багато часу проводив у пошуках давніх могил. У 1743 році він став помічником директора школи у Зеєгаузені, а в 1748 році – бібліотекарем у графа фон Бюнау й оселився поблизу Дрездена. Разом з графом Вінкельман написав свою першу історичну роботу «Історія германських імператорів та германської імперії». В Дрездені у ті часи перебували найбільші в Німеччині колекції старожитностей та художніх витворів. Вивчення цих зібрань підштовхнуло Вінкельмана до написання «Думок про наслідування грецьким творам у живопису та скульптурі». Прагнучи побачити античні твори в Італії, він переходить у католицтво і переїздить до Рима. У 1758 році Вінкельман стає бібліотекарем і зберігачем колекції кардинала Альбані, а в 1763 році – головним зберігачем всіх старожитностей Рима та його околиць. Він починає відвідувати розкопки Помпеї та Геркуланума.

Три твори Вінкельмана заклали підвалини наукового дослідження історії давнини: «Повідомлення про розкопки в Геркуланумі», «Історія мистецтва давнини» та «Невідомі античні пам’ятки». В цих творах Вінкельман вперше виклав історію розвитку античного мистецтва. Він створив свою систему, спираючись на свідчення давніх авторів та результати, що їх надали розкопки, за якими автор спостерігав на власні очі. З творів Вінкельмана починається вивчення витворів мистецтва як історичних джерел.

Багато тверджень Вінкельмана були неправильними, деякі – надто поспішними. На його думку, в Елладі мешкали «люди, які дорівнювали богам». Він бачив лише римські копії грецьких творів, для нього світ античності був яскраво-білим, строгим і вишуканим. А насправді світ давнини був таким строкатим, що навіть важко собі уявити. Справжні античні статуї були різнобарвними, з очима з коштовного каміння, зі штучними віями. Грецькі храми теж сяяли барвистими деталями.

Але заслуги Вінкельмана перед наукою важко переоцінити.

У 1768 році, повертаючись до Італії після відвідування батьківщини, Вінкельман загинув у Трієсті від руки злодія – італійця на