BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Карбід 📚 - Українською

Читати книгу - "Карбід"

233
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Карбід" автора Андрій Степанович Любка. Жанр книги: Пригодницькі книги / Сучасна проза / Гумор. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 60
Перейти на сторінку:
де заробити. Адже Генієм Карпат, а часом і Сонцем Карпат, називали Чаушеску. Коли цей «вождь» від абсолютної влади, що її він ділив лише з дружиною Єленою, почав поволі втрачати зв'язок із реальністю, то всілякі підлизи й бюрократи наввипередки заходилися його прославляти, створюючи культ особи з усіма притаманними йому ознаками: незчисленними портретами, науковими ступенями й званням академіка для генія Чаушеску, листами вдячності від народу та іншою подібною хрінню. А в генерального секретаря румунської компартії були дві особливості: страшенна фобія нападу ззовні і гігантоманія, пов'язана з комплексом власної величі. Напасти ззовні могли всі: і віроломний капіталістичний Захід, і ворожий імперський СССР, тому Чаушеску левову частку бюджету направив на озброєння і будову фортифікаційних споруд. Решту ж витрачав на перебудову Румунії, дослівно заливаючи її бетоном: цілі міста й особливо зненавиджені Чаушеску старенькі будиночки минулих епох зрівнювалися із землею, а на їхньому місці виростали потвори соціалістичних багатоповерхівок. Не кажучи вже про села, адже однією з мрій неадекватного диктатора було зробити з Румунії повністю урбаністичну — без сіл і сільського населення — країну, в якій усі працювали б на заводах і фабриках, а жили б у висотних будинках.

Одним із найбожевільніших проектів Чаушеску стала будова Трансфоґараської траси, що пролягає через високогірні Карпати. Усі інженери вважали проект нереальним, оскільки будування бетонної дороги так високо в горах було невиправдано дорогим абсурдом, але Чаушеску всі сили країни — як колись російські самодержавці — кинув на цей проект, не шкодуючи ні життів, ні грошей, ні природи. Приблизно тоді місцева преса й почала величати його Генієм і Сонцем Карпат, прирівнюючи до Бога, який із власної волі може змінити обличчя Землі. У Закарпатті ж люди, знаючи про бідацтво й майже голод у Румунії, словосполучення Геній Карпат вимовляли з колючими кпинами в голосі. Тому ясно, що таке прізвисько Мірчі, людині без почуття гумору й до жартів абсолютно байдужій, до смаку не припало. Та з цим він нічого вдіяти не міг: коли народу щось прилипне до язика, то заборонити йому вже годі.

Прізвисько Геній Карпат справді звучить досить глузливо, коли йдеться про людину, яка перевозить через кордон два кілограми цукерок і п'ять пар жіночих нейлонових колготок. Але з року в рік масштаб діяльності Мірчі все розширювався й розширювався, немов дошкульне прізвисько саме почало керувати його долею. Ретельно вивчивши околиці, Мірча все рідше з'являвся на офіційному пропускному пункті кордону, бо йому все легше було ховатися поміж карпатських хребтів і вовчих стежок, де жоден прикордонник не міг його зловити. Та й прибутки зросли: горами можна було нести все, що хочеш, і в будь-яких кількостях.

На початку дев'яностих на Генія Карпат уже працювали цілі бригади робітників, носіїв, Мірчиними валками й караванами наповнилося все сутінкове українсько-румунське пограниччя. Але невдовзі такий бізнес утратив сенс, бо комунізм упав, а Румунія могла отримувати значно якісніші товари із заможної Туреччини, ніж із бідняцького українського постсовка. Коли джерело контрабандних доходів почало слабнути, і Мірча вже всерйоз замислювався над тим, щоб перейти працювати на потенційно жирніший угорський кордон, раптом з'явилася нова тема — наркотики. На всіх українсько-європейських кордонах за наркотиками були закріплені цигани, чиї послуги коштували дешево, а самі вони нічого не боялися й охоче ризикували життям. Наркоту перевозили переважно темними ночами крізь ліси, але траплялися й віртуози, які пакет із кокаїном ковтали чи запихали собі в задній отвір — і безсоромно проходили кордон, нахабно дивлячись в очі корумпованим митникам. Але згодом основний наркотрафік перейшов у ліс, оскільки ані людський шлунок, ані анус не безмежні, а на собі можна перевезти таки значно більше, ніж у собі. Крім того, кілька пакетів розірвалися в шлунках циган, і ті в несамовитій ейфорії повмирали від передозу прямо перед паспортним віконечком. Після цього ситуація напружилася: митники навіть заговорили по встановлення рентгенівських апаратів на кордоні. Одне слово, залишався ліс.

А в лісі рівних Генію Карпат не було. Лише він знав забуті стежки, урвища, де можна пересидіти прохід патруля, найкоротший шлях до першої румунської автомобільної дороги, де вже чекали джипи із гуртовими покупцями, місця, де можна переночувати в дорозі, й джерела, де спраглі можуть попити чистої води. Цигани досить швидко вийшли на Мірчу й запропонували йому стати їхнім поводирем. Той погодився, і наступні кілька років отримував свою золоту копійку за послуги обережного компаса-всезнайки.

Так тривало аж до моменту зміни геополітичної ситуації, коли Румунія шмигнула вперед, в обійми Європейського Союзу. Десь посеред двотисячних років Геній Карпат остаточно порвав із циганами, яких у глибині душі побоювався, й зайнявся своєю власною справою — переводив нелеґалів. Хоча переводив, будьмо правдиві, не всіх. На початках серйозніші гравці привозили йому у вантажівках пакистанців і китайців, яких Мірча вів карпатськими лісами в світле майбутнє Європи. Але за кілька місяців він налагодив прямий контакт із постачальниками — і тоді не кожен його рейс ставав успішним. Бо треба було ділитися з прикордонниками. Одна річ перевозити 10 кілограмів наркотиків, і зовсім інша — вести горами табун зі ста людей, яких добре видно навіть із космічної орбіти. Якось прикордонники підловили Генія Карпат і змусили піти на угоду: він з ними буде ділитися і грішми, і нелегалами.

Адже прикордонному начальству також треба звітувати про виконану роботу і виловлених порушників. Тож приблизно раз на два тижні Геній Карпат брав групу із двадцяти-тридцяти китайців, і вів їх у темінь карпатського пралісу, де намагався вимучити їх, збити з пантелику, весь час кружляючи різними місцинами навколо Ведмедева. На другий чи третій день, коли всі, разом із поводирем, уже валилися з ніг, коли їжа закінчувалася й здавалося, що вони встигли пройти сотні кілометрів і за наступним деревом почнеться як не Париж, то принаймні Відень, Геній Карпат збирав свою групу й оголошував, що вони прибули в Румунію і знаходяться в безпечному місці далеко від кордону. Китайці щедро з ним розплачувалися, а Мірча швидко й безслідно зникав у заростях. А через кілька годин на потенційних емігрантів натрапляли пильні українські прикордонники. Таким чином, і вовки були ситими, і вівці — не рахуючи китайців — цілими: Мірча заробляв, а прикордонники покращували свою статистику. Чим не Геній Карпат?

Хай там як, а Ікар мав рацію: жоден великий транскордонний проект у Ведмедеві не мав шансів на успіх без Мірчі. І йшлося не лише про допомогу, бо головне було — просто залучити гравця на свій бік: аж надто потужним він був, щоб не помічати його

1 ... 7 8 9 ... 60
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карбід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Карбід"