Читати книгу - "Твоя перша остання брехня"

Можливо, Майя надто гостро відреагувала, а може, й ні, але, в будь-якому разі, тепер Алекса знала: що б не сталось, її тітка буде поруч, буде її захищати.

Деніел підійшов до неї, коли почався безлад, дивлячись, чим може допомогти. Він теж кивнув Майї. Він теж усе зрозумів.

Їхня мати померла. Їхній батько — п’яниця.

Але їх прикривала Майя.

Майя помітила хвіст.

Вона везла Деніела з Алексою додому, попередньо оглянувши територію, звичний, природний жест — продивитись усе довкола, вишукуючи, що не на своєму місці. І тоді вона побачила в дзеркалі заднього огляду червоний «Buick Verano».

Поки що машина не видавалася підозрілою. Вона проїхала лише милю, проте бачила це авто, коли виїжджала з місця паркування біля футбольного поля. Може, це нічого не означає. Шейн говорив про шосте відчуття в солдатів, це коли ти якимось чином просто знаєш. Маячня. Майя купилася на забобон, аж поки вони не отримали жахливе підтвердження його неправдивості.

— Тітко Майє?

Це була Алекса.

— Що таке, люба?

— Дякую тобі, що прийшла на гру.

— Було цікаво. Ти чудово грала.

— Ні, Патті має рацію. Я — відстій.

Деніел засміявся. Алекса теж.

— Припини це. Ти ж любиш футбол, так?

— Так, але це мій останній рік.

— Чому?

— Я надто погано граю, щоби потрапити до команди наступного року.

Майя похитала головою.

— Справа не в цьому.

— А?

— У спорті головне — веселощі й фізичне навантаження.

— Ти в це віриш? — спитала Алекса.

— Вірю.

— Тітко Майє?

— Так, Деніел?

— У великоднього кролика ти теж віриш?

Деніел та Алекса знову засміялися. Майя похитала головою й усміхнулася. Подивилася в дзеркало заднього огляду.

Червоний «Buick Verano» досі їхав за ними.

Вона припустила, чи це часом не тренер Філ зі спробою другого раунду. Колір машини збігався, але ж ні, цей здоровань радше керував би розкішним спортивним авто в стилі «заздрощі до пеніса», або ж «Hummer», або щось подобне.

Коли вона під’їхала до будинку Клер (навіть після того, як минуло стільки часу від її вбивства, Майя сприймала його як дім своєї сестри), червоний «Buick» без жодної затримки проїхав повз них. То, може, це й не хвіст. Мабуть, просто ще одна родина з футбольного матчу живе неподалік. У цьому є певний сенс.

Майя пригадала, як Клер уперше показувала їм з Ейлін цей будинок. Зараз він мав схожий вигляд — трав’яні зарості, потріскана фарба, потріскані доріжки, зів’ялі квіти.

— То що скажеш про нього? — запитала її Клер тоді.

— Це смітник.

Сестра всміхнулася.

— Саме так, дякую. Ти ще побачиш.

Майя не мала креативності для таких речей. Не бачила потенціалу. А от Клер — навпаки. Вона це відчувала. Невдовзі під час наближення до цього будинку на думку спадали два слова — «радість» і «затишок». Зрештою місце прибрало рис дитячого малюнка олівцями, де завжди сяє сонце, а квіти вищі за двері.

Тепер усе це пішло в небуття.

Едді зустрів їх біля входу. Він теж став схожим на будинок: до смерті Клер — один, після неї — інший, сірий якийсь та вицвілий.

— Як матч? — спитав він дочку.

— Ми програли, — сказала Алекса.

— Мені дуже прикро.

Дівчинка поцілувала батька в щоку, і вони з Деніелом квапливо зайшли всередину. Едді виглядав насторожено, однак відступив убік і пропустив своячку. Він був у червоній фланелевій сорочці та джинсах, і на Майю знову пахнув різкий запах ополіскувача.

— Я міг би їх забрати, — проговорив він, наче захищаючись.

— Ні, — відповіла Майя. — Не міг би.

— Я не про це… Я випив уже після того, як дізнався, що ти заїдеш за ними.

Вона промовчала. Коробки і досі поскладані в кутку. Речі Клер. Едді дотепер не переніс їх у підвал чи гараж. Вони просто стояли у вітальні, наче скарб божевільного.

— Я серйозно, — сказав Едді. — Я не п’ю за кермом.

— Ти просто принц, Едді.

— Яка зверхність.

— Та не дуже.

— Майє?

— Що?

Його підборіддя та праву щоку й надалі вкривали пучки щетини, пропущені під час гоління. Клер помітила б їх, сказала б йому й переконалася б, що він не вийде з дому таким неохайним.

Голос прозвучав м’яко:

— Я не пив, коли вона була жива.

Майя не знала, що відповісти, тому промовчала.

— Тобто іноді міг трохи випити, але…

— Я знаю, що ти мав на увазі, — перебила його Майя. — Мені все одно краще вже піти. Подбай про них.

— Мені телефонували з міської футбольної асоціації.

— Зрозуміло.

— Схоже, ти сьогодні влаштувала їм сцену.

Майя знизала плечима.

— Я просто обговорила з тренером правила гри.

— Яке ти мала право?

— Твій син, Едді. Він подзвонив і попросив допомогти твоїй дочці.

— То ти думаєш, що допомогла їй?

Майя не відповіла.

— Думаєш, таке мудило, як Філ, про це забуде? Думаєш, не знайде способу помститись Алексі?

— Краще б йому цього не робити.

— А то що? — гаркнув Едді. — Ти знову з’ясуєш із ним стосунки?

— Так, Едді. Якщо виникне потреба. Я заступатимусь за неї доти, доки вона не зможе захиститися самостійно.

— Стягуючи з тренера штани?

— Роблячи все необхідне.

— Ти себе чуєш?

— Чітко та ясно. Я сказала, що заступатимусь за неї. Знаєш чому? Бо більше нема кому.

Едді відсахнувся, наче вона його вдарила.

— Забирайся з мого дому.

— Добре, — Майя попрямувала до дверей, зупинилася, розвернулася до нього. — Твій дім, до речі, схожий на вбиральню. Виправ це якось.

— Я сказав — забирайся. І, можливо, тобі не варто певний час сюди приходити.

Вона зупинилась.

— Перепрошую?

— Я не хочу, щоб ти вешталася біля моїх дітей.

— Твоїх?.. — Майя підійшла ближче до нього. — Не хочеш пояснити?

Лють, яка шаленіла в його очах, схоже, розвіялась. Едді ковтнув слину, відвів очі й проказав:

— Ти не розумієш.

— Чого не розумію?

— Саме ти воювала за нас, аби інших не спіткала така участь. Завдяки тобі ми почувались у безпеці, колись.

— Колись?

— Так.

— Я не розумію, — сказала вона.

Він нарешті зустрівся з нею поглядом.

— За тобою йде смерть, Майє.

Вона просто стояла там. Десь увімкнули телевізор. До них долинули приглушені оплески.

Едді роздивлявся свої пальці.

— Війна. Клер. Тепер Джо.

— Ти мене звинувачуєш?

Він відкрив рота, закрив його, спробував знову.

— Мабуть, не знаю, мабуть, смерть знайшла тебе в якійсь дірі в пустелі. А можливо, вона завжди була в тобі і ти якимось чином випустила її чи вона супроводжувала тебе додому.

— Це якась маячня,