Читати книгу - "Номер нуль"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А що трапилося з твоїм батьком?
— Він напився до смерті, коли мені було тринадцять. Щоб звільнитися від тих спогадів, я, подорослішавши, вирішив кинутися у протилежний бік. У 68-му я вже мав більше тридцяти років, але відпустив довге волосся, вдягав сіро-зелену куртку з пуховою облямівкою на каптурі на майку й пристав до спільноти шанувальників китайської культури. Згодом дізнався, що Мао повбивав люду більше, ніж Сталін та Гітлер укупі, та ще й що, цілком можливо, у цій спільноті чимало провокаторів та агентів спецслужб. Тому я перетворився на журналіста, який тільки те й робить, що вишукує змови. Таким чином я уникнув (маючи небезпечні зв’язки) пастки червоних терористів. Так я перестав вірити будь-чому, окрім одного: що за нашою спиною завжди є хтось, хто нас обманює.
— А що тепер?
— А тепер, якщо газету розкрутять, може, я знайду місце для деяких своїх відкриттів... Я взявся за одну історію, яка... Окрім газети, може вийти ще й книжечка. А тоді... Утім, про glissons[39] згадаємо знову, коли на руках буде вся інформація... От тільки мені треба поспішати, бо потрібні гроші. Ті копійки, що нам заплатить Сімей, — то вже щось, але того не досить.
— Щоб жити?
— Ні, щоб придбати машину. Певна річ, доведеться брати на виплат, але й за те треба платити. Та ще й мушу купити її якомога скоріше, бо мені вона потрібна для розслідування?
— Стривай, ти кажеш, що хочеш заробити, провівши розслідування, щоб купити авто, але потребуєш авто, щоб проводити розслідування.
— Щоб мати змогу відтворити чимало подій, я мушу багато пересуватися, їздити у різні місця, може, розпитувати деяких людей. Не маючи машини, та ще й мусячи щодня ходити у редакцію, мені треба буде все відтворювати з пам’яті, працюючи лише головою. Та якби ж то був єдиний мій клопіт.
— А у чому справжня проблема?
— Власне, не те щоб я був нерішучим, але задля того, щоб збагнути, як слід вчинити, потрібно порівняти всі дані. Самі по собі окремі дані ні про що нам розповісти не в змозі, а от порівнявши все разом, можемо побачити те, що непомітне на перший погляд. Потрібно виявити те, що від тебе намагаються приховати.
— Ти маєш на увазі своє розслідування?
— Ні, я про вибір автівки.
Він почав малювати на столі, змочивши палець у вині, розставляючи, як у тижневиках, де друкують різноманітні загадки, ребуси чи кросворди, крапочки: як на сторінці, де, поєднавши правильно крапочки, отримаєш малюнок.
— Машина має бути швидкою, належати до певного класу, хоч я, звісно, не маю на увазі малолітражку, бо мені потрібне або передньопривідне авто, або нічого. Я мав на думці «Ланча Тема турбо 16v», вона одна з найдорожчих — майже шістдесят мільйонів коштує. Я міг навіть спробувати розігнати її до 235 км на годину, розігнавши її з нуля за сім та дві десятих секунди. Це майже найшвидший показник.
— Вона ж дорога.
— Справа не лише в цім. Треба ще й докопатися до тієї інформації, яку вони сподіваються приховати. Коли у рекламі машин не обманюють, то замовчують. Треба попорпатися у технічних схемах у спеціалізованих журналах, щоб дізнатися, що вона завширшки сто вісімдесят три сантиметри.
— Хіба то погано?
— Навіть якщо ти ніколи не звертаєш уваги, у рекламі завжди вказують, скільки автівка завдовжки, адже це, певна річ, важить для зручного паркування чи престижу, але рідко згадують про ширину, яка є дуже істотною, якщо у тебе маленький гараж чи вузьке паркувальне місце, не кажучи вже про те, що доводиться крутитися, як навіженому, щоб знайти просвіт, де припаркуватися. Ширина — одна з основних якостей. Треба брати до уваги автівки менше ста шістдесяти сантиметрів завширшки.
— Гадаю, такі бувають.
— Певна річ, бувають. Але у машині завширшки сто шістдесят сантиметрів тісно, й якщо поряд сидить ще хтось, то правий лікоть ніде подіти. Та й зручностей, притаманних широким авто, де клеми управління прилаштовані під праву руку, поряд з коробкою передач, там немає.
— Отже?
— Доводиться зважати на те, щоб панель приладів була багатофункціональною, щоб за її допомогою можна було керувати кермом, щоб не доводилося використовувати панель управління для правої руки. Ось тоді я звернув увагу на «Сааб 900 турбо», сто шістдесят вісім сантиметрів, максимальна швидкість 230 км/год, і ціна знижується до п’ятдесяти мільйонів.
— Це твоя машина.
— Так, але у самісінькому куточку тобі напишуть, що машина розганяється за вісім п’ятдесят, коли ідеальним вважається розгін за сім секунд, як у «Ровера 220 турбо», за сорок мільйонів, 168 см завширшки, максимальна швидкість — 235 км та розгін шість, кома шість секунд — справжній болід.
— Тож треба орієнтуватися на цю машину...
— Ні, бо лише унизу схеми тобі напишуть, що вона заввишки 137 см. Занадто низенька для такої огрядної людини, як я, машина майже для перегонів для піжонів, які хочуть влаштовувати спортивні перегони, коли «Ланча» заввишки сто сорок три, а «Сааб» — 144, у які сідаєш, як пан. Цього вистачить для піжона, котрий не читає технічних схем, які є ніби протипоказаннями до ліків у медичній інструкції до препарату, які пишуть дрібним шрифтом, аби ти не зауважив, що коли вип’єш їх, то помреш наступного ж дня. «Ровер 220» важить лише 1185 кілограмів: це небагато. Якщо наскочиш на вантажівку, тебе розчавлять, наче пусте місце, тож треба
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Номер нуль», після закриття браузера.