Читати книгу - "Обитель героїв"

згаданого Пупа оповите завісою таємничості. Дехто вважає його дешевою підробкою, фальшивою забавкою, позбавленою навіть крихти мани, — інші ж приписують створення артефакту Вічному Мандрівцеві, Нижній Мамі, Еразму Чарівникові у розквіті сил та іншим видатним особистостям, ведучи нескінченні суперечки про справжнє авторство.

Бажаючих відсилаємо до оракулярного довідника «Омфалос для початківців».

Герцогство Естрем’єр у особі свого ексцентричного володаря перше підписало «Пакт про нейтралітет», відмовившись на віки вічні від вторгнень на землі Ордену та втручання у внутрішню політику. Війну чистого Добра із чистим Злом — суто у відведених для цього межах силами добровольців — було проголошено запорукою метафізичної непохитності решти цивілізації. Також герцогство перше запровадило податок на утримання Чорно-Білого Майорату, пізніше названий «мздою на рівновагу», ощаслививши ним свій народ. Народ скрипнув і заплатив. За шість років ініціативу Естрем’єра підтримав монарх Південного Анхуесу, привселюдно заявивши на Соборі Рівних, що в «Максимах» великого магістра знайшов спокій і просвітлення. Ще через два роки приєдналася Малабрія. Реттія трималася довше за всіх, багато в чому завдяки тодішньому королю Седрику Упертюхові, який чхав на цивілізацію та високі ідеали, але щойно Седрика змінив на троні Штефан Веселун, «Пакт про нейтралітет» поповнився ще одним учасником.

А реттійці одержали зайвий податок.

Щиро кажучи, якби не цей податок, піддані держав-сусідів невдовзі остаточно забули б про існування Ордену, боротьбу начал, основи цивілізації та інші високі матерії. Мода швидкоплинна: ще за життя Хендрика Високосного приплив добровольців скоротився до жалюгідного струмочка. Жителі земель, що межують із Чорно-Білим Майоратом, налагодили успішну торгівлю із сусідами — дивними, несьогосвітніми, але цілком безпечними для оточення. На час квестів торгівля припинялася, аби поновитися після перемоги котрогось із начал. Постачальникам продовольства, будматеріалів і предметів побуту було байдужісінько, хто залишиться в Майораті на найближчі чотири роки.

Якби перемогла Зоря Ранкова, для збільшення баришів довелося б голосно захоплюватися та прославляти. Якби Зоря Вечірня — запорукою успішної купівлі-продажу стали б жах з відразою, висловлені при кожній слушній нагоді.

Іноді торгівці спеціально наймали бродячих акторів: за частку в прибутках.

І всюди, від Реттії та Малабрії до далекого, майже казкового Лa-Лангу та крижаного острова Круспен, дві зорі мирно уживались одна з одною, змінюючи день ніччю, а ніч — днем. Всюди, окрім земель, спеціально відведених для їхньої війни, торжества або поразки. Втім, і тут світло й темрява змінювалися за споконвічним сценарієм, байдуже спостерігаючи за двобоєм ідеалів унизу.

Хоча мрія про вічний день або вічну ніч — вічних бодай на території Майорату впродовж проміжних чотирьох років! — не полишала лицарів-добровольців.

CAPUT II

«ВОНИ БИЛИСЬ ДЕНЬ, ВОНИ БИЛИСЬ НІЧ — ПОЛЯГЛИ УСІ, ТА НЕ В ТОМУ РІЧ…»

Пудрениця вігіли виявилася вищою за всілякі похвали. Приступаючи до огляду кімнат зниклих — не хотілося думати, що загиблих — квесторів, барон трохи заздрив можливостям Тихого Трибуналу. У нього самого, аби зібрати таку безліч відомостей про Орден, пішов б щонайменше день роботи. Цілий день чхати від пилюки скрипторіїв Приказу, сваритися з архівними щурами, щоб підняли свої худі зади та зволили попорпатися на стелажах! Вічний Мандрівець, а життя ж таке швидкоплинне! Треба подати рапорт про необхідність впровадження досягнень…

Він відволікся на хвилинку, аби викликати двох лікторів і відправити з дорученнями. Першого — до «топтунів», другого — до «стояків»: так квізитори не без презирства називали дві гілки столичної варти — патрульної та брамної. Нехай з’ясують, чи не було помічено на вулицях і на виїздах з міста підозрілих возів. Конрад розумів, що спізнився — за ніч із легковажної Реттії можна вивезти всіх небіжчиків оптом і в роздріб! — але порядок є порядок.

Внизу Генрієтта ходила по камінній залі, вимірюючи рівень, спектр та інші параметри викиду мани. Через це «Притулком героїв» гуляли протяги й у ніс шибало грозою.

— Ваша світлосте! Якщо які цінності, то ви зверху лишіть! Щоб відразу видно…

— Майно гостей, що остаточно не розрахувалися з хазяїном, частково належить власникові готелю… Кодекс Спорів, розділ «Про несплату», стаття третя-прим…

— Добродію Трепчик! Заберіть свого стряпчого, поки я не викинув його у вікно!

— Замах на адвоката, нотаріуса та стряпчого при виконанні…

— Другий поверх, ваша світлосте… невисоко там…

— Ану геть звідси! Обидва!

Огляд барон почав з кімнати племінника. Вивчаючи одяг у громіздкому комоді, перебираючи особисті речі, нашвидку гортаючи забуті на ліжку «Стратагеми», «Щось із нічого» і «Рецепт випадкової перемоги», він ніяк не міг зосередитися на слідстві. Записаний у «Книзі родів» як прямий фон Шмуц із префіксом «високоповажний» і титулом «Ваша світлість», Конрад не був особливо близький з молодим родичем, який значився по лінії Шмуц-Міелів з нижчим префіксом «шляхетний». Та й бачилися вони всього раз чи два на рік у родовому замку — на сімейних торжествах, яких баронові через відданість обов'язкові не вдавалося уникнути… А ні, ще в Літтерні, на водах, де юний стратег-студіозус застосовував знання на практиці, морочачи голови дюжині палких молодиць! Незважаючи на витівки, властиві юності, незважаючи на випадковість їхніх зустрічей, юнак викликав у суворого обер-квізитора незрозумілу симпатію, даруючи у відповідь щиру прихильність до блискучого столичного дядечка.

Це, мабуть, тому що Хальдріг Розбійник, батечко Германа і молодший брат Конрада, викликав у обох однакові почуття. Іноді барон жалкував, що замолоду, переїхавши до столиці, за згодою батька підписав відмову від земельних претензій на користь Хальдріга. І часто сперечався зі своїм духівником, який стверджував, що братовбивство — тяжкий гріх.

Поза сумнівами, батьківський норов і штовхнув юнака на слизьку стежку лицаря Зорі. Якщо ти рано втратив матір, тиху й залякану жінку, якщо тобі все життя дорікають за легкодухість, а поруч бешкетує кошлатий і бородатий варвар, єдиний сенс життя якого — розпуста, ненажерливість, пияцтво та розбій на дорогах, на превелику радість сусідів, таких самих любителів пробивання чиїхось голів!.. Хіть-не-хіть сам загрузнеш у смердючому болоті провінції, або цілковито переймешся випадковою ідеєю, благородною і нісенітною. Якби не втручання обер-квізитора, який приїхав у Шмуц, аби побути біля батькової домовини — цей скорботний обов’язок братик Хальдріг перетворював на муку! — молодий Герман нізащо не отримав би дозволу виїхати в Бравалль.

— Університет? — запитав, а скоріше, ригнув Хальдріг, якого мучило похмілля. — У нашому роду досить і одного розумника!

Хоча навіть одного забагато, як на мене… Агов, Конні, давай-но розважимося на кийках?

Конрад спершу відмовився, а потім раптом передумав. Брати розважилися на кийках, і обер-квізитор не залишав цього заняття доти, поки Хальдриг не підписав письмового дозволу на від’їзд сина. Втім, довелося попрацювати ще й позаурочно, зате Германові було виділено стипендію з доходів баронства.

Струсивши