Читати книгу - "Енн із Шелестких Тополь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Джеймс Прінгл заявляє: „У школі немає дисципліни… жодної дисципліни!“ І ще пішла чутка, що я сирота казна-звідки.
Я повсюди стикаюся з ворожим ставленням Прінглів. Громадське життя в Саммерсайді — цілком у їхніх руках, як і освіта. Не дивно, що їх тут назвали „королівською родиною“. Минулої п’ятниці мене не запросили на прогулянку до Аліси Прінгл. А коли дружина Френка Прінгла влаштовувала благодійне чаювання в рамках церковного проекту (Ребекка Дью каже, що вони хочуть „звести“ новий шпиль), я виявилася єдиною дівчиною-пресвітеріанкою, якої не покликали допомагати на підготовку прийняття. Я чула, що дружина пастора (так само новенька в місті) хотіла запросити мене співати в церковнім хорі, але всі Прінгли присяглися в такому разі його покинути, тож у хорі просто не лишилося б людей.
Звісно, я — не єдина з учителів, хто має труднощі в роботі. Коли інші вчителі відправляють до мене порушників дисципліни — ненавиджу це слово! — половина з них виявляється Прінглами. Але на НИХ ніхто не скаржиться.
Два дні тому я залишила Джен після уроків, щоб вона виконала домашнє завдання, якого не зробила навмисне. Через десять хвилин до школи під’їхав екіпаж із Кленового Пагорба, у дверях класу постала панна Еллен — ошатно вбрана, усміхнена стара дама в чорних мереживних мітенках і з тонким орлиним носом, така, мовби щойно зійшла зі сторінок модного журналу 1840 року, — і запитала, чи можна їй, з мого дозволу, забрати Джен? Вона їде в гості до друзів у Лоувейл і обіцяла привезти її із собою. Джен переможно вийшла геть, а я вкотре збагнула, які могутні сили протистоять мені.
У цім песимістичнім настрої Прінгли нагадують мені суміш Слоунів із Паями. Але насправді я знаю, що це не так. Вони могли б мені сподобатись, якби ми не ворогували. Загалом вони — щирі, веселі, надійні люди. Навіть панна Еллен могла б мені сподобатися. Панни Сари я жодного разу не бачила. Вона вже десять років не покидає Кленового Пагорба.
— Надто квола вже… чи думає, що квола, — пирхнула якось Ребекка Дью. — Зате пиха не ослабла нітрошечки. Усі Прінгли пихаті — а ці дві старі панянки понад усіх. Якби ви чули, як вони говорять про своїх предків. Хоча їхній батько, старий капітан Авраам Прінгл, був добрим чоловіком. Брат його, Майром, був геть не такий приємний, та його Прінгли майже й не згадують. Ох, боюся, тяжко вам із ними буде. Коли вже Прінгли мають про щось свою думку, то в житті її не змінюють. Але вище носа, панно Ширлі… не журіться.
— Я страшенно хочу взяти в панни Еллен рецепт її фунтового пирога, — зітхнула тітонька Четті. — Вона мені стільки разів обіцяла його, але так і не дала. Це їхній давній, іще англійський родинний рецепт. А вони так неохоче дають свої рецепти чужим.
У божевільних, фантастичних мріях я вже бачу, як змушую панну Еллен на колінах віддати той рецепт тітоньці Четті, а Джен — добирати слів і поводитися, як належить. Хоча найгірше в тім, що я й сама легко могла би вплинути на Джен, якби тільки ввесь їхній клан не підтримував її в цих капостях.
(Дві сторінки випущено).
Ваша покірна слуга,
Енн Ширлі.
P. S.: Так підписувала свої любовні листи бабуся тітоньки Четті.
15 жовтня
Сьогодні ми дізналися, що вчора вночі пограбували дім на іншому кінці міста. Злодії поцупили гроші й набір із дюжини срібних ложок. Отож Ребекка Дью пішла до пана Гамільтона запитати, чи не позичить він нам свого пса. Його вона хоче прив’язати на кухоннім ганку, а мені радить замкнути мого перстеника на ключ!
До речі, я дізналася, чому вона плакала. Здається, то була хатня катастрофа. Димко знову „нагидив“ у домі, і Ребекка Дью сказала тітоньці Кейт, що із Цим Котом треба щось робити. Він доводить її до сказу. Це сталося вже втретє за рік, і вона певна, що кіт це робить навмисне. Але тітонька Кейт відповіла, що якби Ребекка Дью випускала його надвір, коли він нявкає, він би ніде не гидив і можна було б не перейматися.
— Це була остання крапля! — заявила Ребекка Дью.
А тоді розплакалася!
Ситуація із Прінглами щотижня дедалі сильніше загострюється. Учора одна з моїх книжок лежала на столі, обписана грубощами, а Гомер Прінгл виходив поміж парт із класу „колесом“. І ще я одержала анонімного листа з образами. Проте чомусь я не винувачу Джен ані в листі, ані у випадку із книжкою. Вона справдешнє чортеня, та до певних речей усе ж не принизиться. Ребекка Дью лютує, а я здригаюся від самої лиш думки про те, що вона зробила б із Прінглами, якби могла — Нерон не вигадав би для них жорстокішої кари! І, правду кажучи, осуджувати я її не можу, бо часом і сама почуваюся здатною всім Прінглам упевнено піднести келих з отрутою за рецептом Борджія.
Здається, я ще не розповідала тобі про інших учителів, їх двоє — заступниця директора Кетрін Брук, учителька молодших класів, та Джордж Маккей, що веде підготовчий клас. Про Джорджа багато й не скажеш. Це добрий, соромливий двадцятилітній юнак із легким приємним шотландським акцентом, що навіює думки про гірські луки й туманні острови — його дід був родом з острова Скай,[8] — і учні дуже його люблять. Наскільки я його знаю, він хороший і подобається мені. Але, ох, як важко буде нам порозумітися з Кетрін Брук!
Кетрін — дівчина років двадцяти восьми, хоч із вигляду скидається радше на тридцятип’ятилітню. Мені казали, буцім вона плекала надії на підвищення, тож і розсердилася, що директоркою стала я; тим паче, я молодша за неї. Вона хороша вчителька, дещо сувора, та її ніхто не любить. Але вона тим анітрохи не журиться! У неї немає ні друзів, ні родичів, а живе вона в похмурім пансіоні на брудній короткій Темпл-стріт. Крім того, вона недоладно вдягається, зовсім нікуди не ходить, а ще кажуть, начеб вона „страшна жаднюга“. Кетрін гостра на язик, і учні бояться її саркастичних зауважень. Я чула, що вони геть скисають від отого її погляду з-під чорних кошлатих брів та манери говорити поволі, загрозливо й люто. От би й мені спробувати
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Шелестких Тополь», після закриття браузера.