Читати книгу - "Степовий пірат"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Руйнівна для Росії Перша світова війна, голод і загальний хаос призвели до повалення царату в лютому 1917 року. Владу прийняв тимчасовий уряд, а для політичних в’язнів від-чинилися брами тюрем. Махно вийшов на свободу 15 березня, в день, коли цар Микола ІІ підписав зречення. За власним пізнішим твердженням, Нестор Іванович залишав в’язницю «з переконанням, що свобода, вільна праця, рівність і солідарність візьмуть гору над неволею під ярмом держави й капіталу». Його вели екзальтація і віра. Він хотів діяти, ненавидів простої, а міста його втомлювали. Отже, він недовго насолоджувався свободою в столиці. І 20 березня вирушив до Гуляйполя.
Польська сотня. Перехрестя вулиць Шевченка й Трудової, обіч фабрики фарб. Будинок на продаж. Здається, власники приїхали сюди з Москви у вісімдесятих роках. Робота була всюди, а південна Україна — це спекотне літо, абрикоси в саду і Чорне море на відстані простягнутої руки. Ніхто не думав, що Союз розпадеться, а Гуляйполе виявиться пасткою без виходу. Поруч ідентичний одноповерховий будинок, а перед ним на подвір’ї кілька фруктових дерев. Чоловік у шльопанцях палицею струшує на землю дозрілі груші. Від хати, де з’явився на світ Нестор Іванович Махно, не залишилось і сліду. Взагалі нічого не вказує на те, що це — власне ТУТ. Трудова виглядає як тисячі вулиць-близнюків у кожному з сотень українських містечок. Потрісканий асфальт і ряди низьких однакових будинків. Блакитні віконниці виглядають на жовто-зелену плутанину газових труб у садках. Труби з’єднують усі будинки міста мережею прямих кутів. 1998 року на місці, де стояв родинний будинок Нестора Івановича Махна, встановлено пам’ятний знак. Не всім гуляйпільцям це сподобалось. Відтоді мало не щоденно повторювалися спроби його пошкодити. Зображення Махна обливали фарбою, мазутом і фекаліями. Кілька разів хтось намагався збити його долотом, але, наляканий грюкотом, утікав, не довершивши справи. Знак знищив випадок. Його скосила «лада» із п’яною дівчиною за кермом. Зламану навпіл плиту не відремонтували. 2008 року в п’яти хвилинах пішої ходи від Трудової тогочасний міністр внутрішніх справ Юрій Луценко відкрив пам’ят-ник: Махно в натуральну величину сидить на лавочці. Дехто нарікає, що на нього давить бетонний куб Будинку культури «Сучасник». Але ця людна площа, мабуть, єдине місце в Гуляйполі, де пам’ятник Несторові Івановичу може не боятися замаху.
9
Як згадували пізніше в Гуляйполі, Нестор Іванович приїхав додому з переповненим мішком. Що подумали сусіди? Що накрав у столиці коштовностей і зараз заживе як король. Збіглися дітлахи. А раптом дядько Махно везе якісь московські смаколики? Треба було бачити їхні обличчя, коли виявилося, що великий мішок цілком напханий книжками. В Гуляйполі мало хто читав, газети використовували для самокруток. Господарі покрутили нишком пальцем біля скроні, а діти, розчаровані, розійшлись по домівках.
«Приїхавши додому, я застав стареньку матір дуже постарілою, згорбленою, безпорадною. Дев’ять років моєї відсутності її сильно змінили. Брати за час моєї відсутності завели сім’ї і тепер були на війні. Звістка про мій приїзд швидко розійшлася Гуляй-Полем, і до мене почали сходитися селяни й селянки. Цілу ніч я провів за розмовою з ними і через них ознайомився зі станом організації суспільного самоврядування». Серед тих, хто зібрався, були також давні друзі з «Бідних хліборобів». За відсутності Махна революційні групи діяли в Гуляйполі в глибокому підпіллі. Авторитет політичних в’язнів, що повертались іноді з віддалених окраїн Імперії, був непохитним. Тому очікувалося, що зараз Махно вкаже шлях у революційному хаосі.
Влада над Гуляйполем була зосереджена в руках офіцерів розквартированого в селі 8 полку. 23 лютого, через день після повернення з в’язниці, Махно закликав місцеву спільноту до захоплення влади. Невдовзі він очолив кілька новосформованих організацій: став головою Селянської спілки (перетвореної пізніше на Раду), Земського комітету, Професійної спілки деревообробників та металістів і лікарняної каси. Махна обрали також заступником голови Громадського комітету. Обсяг зосередженої в його руках влади свідчить про значну довіру до нього і про не надто доктринерський підхід до ідеології анархізму. Як одна з найбільш впливових осіб у Гуляйполі, він намагався не допускати на високі посади представників політичних партій, побоюючись, що вони підпорядкують собі селян задля власної мети. Природно, що в основі цієї тривоги лежала турбота, аби ніхто не перекреслив його планів.
Невдовзі Махно остаточно утверджує свою репутацію людини, що не боїться ні Бога, ні чорта. Профспілки просять його про посередництво у перемовинах із працедавцями. Розмови про збільшення платні застрягли в мертвій точці. Робітники вимагають підвищення на сто відсотків, власники закладів погоджуються щонайбільше на сорок. Махно проводить із ними коротку розмову. Під час зустрічі в закладі «Богатир» він робить їм пропозицію, від якої неможливо відмовитись: «Не хочете задовольнити наші законні вимоги? І не треба. Засідання оголошую закритим. А для вас, панове, телеграфних стовпів вистачить», — і виходить. Налякані підприємці наздоганяють його, перш ніж він встигає переповіс-ти розмову робітникам. Ясна річ, вони виконують вимоги страйкарів.
Популярності Махнові додає його обіцянка віддати землю селянам, а заводи — робітникам. У середині серпня Нестор Іванович приступає до реалізації плану. Він викликає до себе довколишніх землевласників і відбирає в них документи на право власності. Конфіскації підлягають земля та інвентар. Згідно з постановою Громадського комітету, кожному залишається визначена однакова ділянка ґрунту. Господар має право на двох коней і одну або дві корови (залежно від чисельності родини). Свої ділянки отримують також колишні власники й шляхта.
Багаті селяни, зрозуміло, не в захваті від такого перебігу подій. Втрати великі, але земля — це земля: як дають, треба брати. У більшості випадків перемагає селянський прагматизм. Дещо інакше дивляться на це шляхетські родини. Серед паничів, очевидно, є й демократи, можливо, вони навіть потрапили в місті на зібрання якихось радикальних гуртків. Проте одна справа — декларувати підтримку революції, а зовсім інша — підкоритися її законам. Вони мали би вдячно прийняти шматки своїх колишніх маєтків? Від них, які не працювали в житті ані дня, чекають, щоб вони з ентузіазмом узялися до роботи в полі? Як молоді, на щодень франкомовні, паничі будуть домовлятися з селянами? Шляхта все ще має надію, що прокинеться зі страхітливого сну революції, яка
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Степовий пірат», після закриття браузера.