Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Прекрасно! Прекрасно! — вигукнув буддійський чернець, і вони розійшлися врізнобіч.

«Неспроста ці ченці з’явилися, — подумав Чжень Шиїнь. — Треба було їх про все розпитати, але тепер уже пізно».

Так міркуючи, Чжень Шиїнь прийшов додому, коли побачив сусіда — вченого-конфуціанця, що жив у храмі Гарбузової горлянки. Звали його Цзя Хуа, але відомий він був під ім’ям Цзя Юйцунь. Народився він в окрузі Хучжоу, в освіченій чиновницькій сім’ї, яка на цей час розорилася, і від нажитого предками статку майже нічого не залишилося. Згодом родичі Цзя Юйцуня або пішли в інший світ, або розбрелися по білому світу, і він зробився зовсім самотнім. Залишатися на батьківщині не було ніякого сенсу, і Цзя Юйцунь вирушив до столиці, сподіваючись скласти іспити й відродити славу сім’ї[13]. У ці місця він потрапив два роки тому й застряг тут, знайшовши притулок у храмі. На життя він заробляв переписуванням і складанням ділових паперів, тому Чжень Шиїню часто доводилося з ним стикатися.

Заздрівши Чжень Шиїня, що спинився біля брами, Цзя Юйцунь привітався з ним і запитав:

— Що це ви, шановний, так уважно дивитеся на вулицю? Що-небудь цікаве помітили?

— Ні, — з посмішкою відповів Чжень Шиїнь. — Дочка от розкапризувалась, і я вирішив вийти її розважити. А взагалі — нудно. Добре, що ви прийшли, брате Цзя Юйцунь! Заходьте, будь ласка, разом скоротаємо цей нескінченний день!

Він віддав дівчинку няньці й під руку зі Цзя Юйцунем попрямував до кабінету. Хлопчик-служник подав чай. Але ледь зав’язалася бесіда, як хтось із домочадців прибіг до Чжень Шиїня зі звісткою:

— Завітав пан Ян, бажає довідатися про ваше здоров’я.

— Вибачте, — підхоплюючись із місця, мовив Чжень Шиїнь, — я вас на деякий час покину.

— Як вам буде завгодно, шановний друже, — відповів Цзя Юйцунь, теж підводячись. — Адже я у вас частий гість — що за лихо, якщо доведеться трохи почекати?!

Чжень Шиїнь покинув кабінет і попрямував до вітальні.

Залишившись на самоті, Цзя Юйцунь знічев’я взяв книгу віршів і почав її гортати. Раптом під вікном хтось кашлянув. Цзя Юйцунь виглянув надвір — це служниця рвала біля будинку квіти. Не красуня, вона привертала до себе увагу витонченими манерами й шляхетними рисами обличчя, і Цзя Юйцунь мимоволі замилувався дівчиною.

Служниця тим часом нарвала квітів і зібралася йти. Але, випадково підвівши очі, побачила у вікні чоловіка в старому одязі, з потертою пов’язкою на голові. На вигляд він був бідний, але ставна фігура, широке обличчя й різко окреслений рот, вигнуті брови, сяючі, мов зірки, очі, прямий ніс і округлі щоки видавали в ньому людину неабияку. Дівчина поспішила втекти, думаючи про себе: «Такий шляхетний на вигляд, а ходить у лахмітті! Бідних родичів і друзів у нас у сім’ї начебто немає. Мабуть, це той самий Цзя Юйцунь, про якого часто говорить хазяїн. Має рацію він, видно, коли запевняє, що такій людині не личить жити в нестатку. Хазяїн радий би йому допомогти грішми, та все не випадає нагода».

Подумавши так, служниця обернулась. А Цзя Юйцунь вирішив, що сподобався дівчині, й радості його не було меж. Дівчина ця воістину незвичайна і в нинішньому суєтному та неспокійному світі могла б стати вірною подругою життя.

Тут хлопчик-служник доповів, що гість залишився обідати, і Цзя Юйцунь непомітно вийшов через бічну хвіртку. Так що, коли Чжень Шиїнь, провівши гостя, повернувся, його вже не було. Але посилати по нього хазяїн не став.

Настало свято Середини осені[14]. По сімейнім святковім обіді Чжень Шиїнь розпорядився приготувати частування в себе в кабінеті й увечері вирушив до храму за Цзя Юйцунем.

Тим часом у душі Цзя Юйцуня глибоко закарбувався образ служниці, що він її побачив у будинку Чжень Шиїня того дня. Він раз у раз згадував про дівчину, подумки називаючи її вірною подругою життя. І от зараз, у свято Середини осені, звернувши погляд до місяця, він прочитав вірш: