Читати книгу - "Глитай, або ж Павук"

Б и ч о к. А я тобі скажу, Андрію, по-приятельськи, тілько ти не сердься на мене! Бач, якби найнявся, то й мені б швидше віддав позику.

А н д р і й (почервонів). Йосип Степанович! Не пристало путати чужого чоловіка у наші з вами стосунки!.. Дуже вже часто стали ви дорікати мене тією позикою.

Б и ч о к. Господь з тобою! Як вже я тебе дорікаю, то й не знаю! По-божому, по-божому з тобою обходжусь!.. (Сміється). Хоч, по правді кажучи, ти, голубе сивий, ніби й честі вже не знаєш! Ще торік слідовало віддати? Ну, та тепер вже, як наймешся, то я буду забезпечений!..

А н д р і й (заскреготав зубами). Годі, Йосип Степанович! Не знаю, хто з нас честі не має! Ви б краще розказали, як та позика складалась. Ну, та що вже тут говорить: засунув шию у ярмо, так треба й везти!.. (До Івана Павловича). Я йду, я согласен!..

І в а н  П а в л о в и ч. Хвалю. Значить, молодець!.. Щоб уся ета процедура зразу, — іду або не іду! Молодець, одно слово, молодець!

Б и ч о к. Ну, слава господеві, що все благополучно! Ходімо у господу і там вже побалакаємо собі любенько до ладу.

А н д р і й. Можна і тут балакати! Я не крадене продаю, а свій піт, свою кривавицю!

І в а н  П а в л о в и ч. О ні, у хаті якось благородніш!.. Та вже й смеркає.

А н д р і й. Про мене, ходім хоч і в хату!

Б и ч о к (до Івана Павловича). Милості ж просю хліба-солі одкушати й чаю-сахару одпити.

І в а н  П а в л о в и ч. Благодать дому вашому!

Б и ч о к (бере люб'язно Андрія за плече). От ти все ніби сердишся на мене, а я, єй-богу, тобі добра бажаю!

А н д р і й (зітхнув). Бачу, бачу добре, та не смію до ладу подякувати.

Пішли всі в домок.

Виходить О л е н а, приглядається уподовж вулиці.

О л е н а. Що це Андрія так довго нема? Кажуть сусіди, що якийсь-то міщанин його договоряє у од'їзд… Не доведи господи! Ох, недаром бере мене туга, несподіваний смуток давить мою душу!.. Ох, серце моє, бідне серце, лихую годиноньку ти мені віщуєш! (Задумалася). Де мої радощі, де моє безпечне веселля поділось? Проминуло, як у сні!.. Ось і тепер виглядаю миленького, та вже не з тією гадкою, як колись, не з тією думкою… І він прийде, прийде милий, та вже смутний, невеселий: хоч устоньки його й усміхнуться, та вже не тим посміхом чарівним, хоч оченьки його й глянуть на мене, та вже не тим поглядом щасливим!.. Сумує мій милий, давно вже я це помічаю, і його печаль в'ялить мене і сушить?.. Безщасні ми, безталанні… (Задумалась).

Виходить А н д р і й  і  І в а н  П а в л о в и ч.

І в а н  П а в л о в и ч. Так, стало, будем так говорить, завтра і в дорогу?

Олена наслухає.

А н д р і й. Я своїм словом не торгую і набір його не даю!..

І в а н  П а в л о в и ч. Молодець, говорить, як по писаному! Так уранці сходимо до волості і всю там механіку нащот условія… Щоб, значить, будем так говорить, ніякого хвакта, ніякої процедури… А що, писар ваш любить приношеніє?

А н д р і й. А де ж ті писарі, котрі цього не люблять?

І в а н  П а в л о в и ч (розвів руками). Що ти вдієш? Здирство, скрізь здирство, одно слово, — грабіж! Нема честі, у яму честь закопали! (Вернувся у домок).

А н д р і й (один). Важко бути вольним і не мати волі, страчувати сили на чужу користь, чужую ниву, обробляти, а свою занедбати… А ще тяжче не знати просвітлої години і не бачити краю гіркій праці!.. Побила вже лиха година, як чужая нива та позичений серп!.. І невже так і гнутись довіку? Ні, ще навкруги мене засяє ясне сонечко, ще доля усміхнеться! Один рік — і думки темнії одлинуть!.. Допік ти мені, Йосипе Степановичу, твоєю ласкою: «Позику, — каже, — знаєш, а за віддачу не дбаєш?..» Я не дбаю, я не працюю? Грудина та спина про те знає та оці кістляві руки в пухирях!.. Добрий ти чоловік, Йосипе, тілько не впадайся тобі в руки: живцем облупиш! Ти допомагав мені і радив, спасибі тобі, доки не скрутив мене, мов налигачем, твоєю позикою! І зараз мене порадив, тілько що ця твоя порада гірш, ніж зрада: вирвав ти у мене слово твоїм доріканням, я згарячу дав його і тепер вже нізащо не зламаю, лучче б ти мене