Читати книгу - "Скалаки"

Камердинер, зачувши гавкіт, зрозумів, що ворогів прибуває, напружив усі сили й дужою рукою трусонув діда, котрий одчайдушно відбивався. Ще одне зусилля, і ослаблі руки старого Скалака опустилися, він безвладно упав на долівку біля судника.

Камердинер обернувся до дверей. Вбрання на ньому було розхристане, пошарпане, перука з косою під час бійки злетіла з голови й валялася на чорній долівці, стоптана ногами. Обличчя й шия його почервоніли як буряк; водячи вибалушеними очима, він уривчасто, важко дихав.

Із сіней почувся гавкіт собаки і Їржиків крик. Камердинер, отямившись, вихопив свою довгу шпагу — в бійці йому цього ніяк не вдавалося зробити — й хотів вибігти з хати. Але тут до світлиці влетів кудлатий Циган, а за ним Їржик. Камердинер сторопіло відступив перед страшною появою, оперся спиною на піч біля дверей і став одбиватися од здоровенного пса, що наскакував на нього.

Їржик підбіг до діда, котрий усе ще лежав на долівці, вхопив його за руку й нахилився до блідого зморшкуватого лиця, кличучи:

— Дідусю! Дідусю!

Хлопець припав до сивої дідової голови; йому здалося, що дідусь помирає, і він знову й знову кликав його, силкувався підняти, помагаючи звестись на ноги. А над ним лунав скажений гавкіт Цигана та прокльони камердинера, котрий, відмахуючись від нього шпагою, горлав на Їру, щоб той утихомирив пса. Але Їра не чув; він у цю мить забув навіть про тітку. Адже його дідусь був у небезпеці!

А в комірчині постінь застромлена в шпарину скіпка освітлювала таке ж прикре видовище. Князь Пікколоміні ввійшов до маленької кімнати несподівано, без опору — адже двері не мали засува — і вражений спинився на порозі. Посеред кімнати стояла ставна дівчина і вгортала плечі в стару хустину. То була Марія, дочка старого Скалака, Їржикова тітка.

Пікколоміні знав уже не одну сільську красуню, гідну князівської уваги; але такої вроди, на яку натрапив у оцій темній комірчині, він ще не бачив. Напіврозплетені чорні коси спадали їй на плечі, лице було бліде. Дівчина дуже злякалася, загледівши молодого князя, і стояла нерухомо, не зводячи своїх карих очей із стрункої постаті й блідого тонкого виду незнайомого пана. На його ніжних устах заграв знадливий усміх. Тремтячи, як билинка, дівчина мовчки стояла перед паном. А він умить забув і про тяжку дорогу, і про свою відразу до ночівлі в хлопській хаті й тільки жадібно дивився на пишну дівочу вроду, відчуваючи, як по всьому тілу розливається приємний вогонь. Усміхаючись, князь підступив до дівчини і облесливо заговорив до неї по-чужинському, вплітаючи в свою мову ласкаві чеські слова, яких устиг навчитися. Марія мов скам’яніла, вона навіть не відняла руки, за яку взяв її пан. Та коли він спробував обняти дівчину, її карі очі спалахнули гнівом. Вона випручалася з хтивих обіймів молодого гульвіси; та він, розпалений її опором, знову хотів був обняти її. Марія скрикнула, кличучи на поміч, і стала відбиватися, рвучись до дверей. Моторна сільська дівчина, загартована важкою працею, стялася з князівським синком.

Пікколоміні підпер двері спиною. Нараз у них щось загупало і з сіней почувся знайомий голос малого Їри та завзятий гавкіт вірного Цигана. Потім ці звуки стихли, віддалилися. Невтримна хіть додавала князеві сили. Він уже вхопив був дівчину в обійми, та раптом заточився й одлетів насеред комірки. Двері розчинилися, дівчина боса, в самій сорочці та спідниці вискочила в сіни, майнувши в нього перед очима розплетеними чорними косами. Отямившись, князь кинувся навздогін. Дівчина вибігла надвір, у морозну ніч. Женучись за нею, Пікколоміні навіть не помітив, як б’ється у світлиці його камердинер. Лють закипіла в серці молодого князя. Це сільське дівчисько наважилося опиратися йому, відштовхнути його від дверей — його, свого пана, котрий ще ніде не діставав такої відсічі. Він думав, що в селян на те й ростуть вродливі дочки, щоб панство могло бавитися ними, а ця-от сільська квочка зняла на нього руку, подужала його! І він як був, простоволосий, подався надвір за Марією — покарати її.

Розпачливий Їржиків крик вернув діда до тями. Скалак розплющив очі й глибоко зітхнув, немов прокидаючись від тяжкого сну. Тоді схопився на рівні ноги.

В цю мить Циган заскавчав з болю й упав на долівку, заливаючи її кров’ю.

— Не ворухнись мені, луб’я старе, бо й тобі те буде, що твоєму собаці! — вигукнув камердинер і погрозив старому шпагою.

Із сіней долетів жалісний голос Їржика:

— Її нема! Марії вже нема!

Старий Скалак, загледівши на полиці шпагу, судорожно вхопив її і стис у руці вбійчу зброю. Та в цю мить перед ним блиснув камердинерів клинок, грозячи йому смертю. Одначе шпага так і зависла в повітрі, немовби рука панського слуги раптом здерев’яніла. Знадвору почулися чиїсь важкі кроки й гучний голос:

— Іду! Йду!

А у відповідь пролунав радісний крик малого Їржика:

— Тато! Тато!

Старий рвучко обернувся до дверей. До хати блискавкою влетів рослий чоловік у кожусі й високій кучмі. Він умить розгледів, що тут діється, і незчувся сторопілий слуга, як із руки його вже вилетіла вибита шпага. Брязнула криця, а слідом за нею від важкого