Читати книгу - "Саботаж кохання"

(Тривалий час дорослі або інші спостерігачі запитували себе, чому це їхні діти так часто щодуху мчать до запасних сходів?)

До цієї сечі, переважно несвіжої, домішувалася чимала доза туші — двічі китайського чорнила[9].

Загалом досить проста хімічна формула для позначення зеленуватого еліксиру з пахощами аміаку.

Німця хапали за руки-ноги і занурювали до самісінького дна баку.

Після чого ми виливали цю таємну зброю, вважаючи, що жертва сплюндрувала її недоторкану чистоту. Потім починали збирати нову партію нашої сечі для наступного в'язня.

Якби тоді мені довелося почитати Віттгенштейна, я зрозуміла б, що він блукає зовсім близько від мого запитання.

Сім нечітких викладок про те, як облаштовано всесвіт, і лише одна — така проста — могла б вичерпно пояснити всю систему!

Щоб знайти відповідь, мені й мізкувати не довелося б. Мені й формулювати її не довелося б, щоб прожити життя. Це був підтверджений життєвим досвідом безперечний факт. Щоранку ця впевненість народжувалася зі мною:

«Всесвіт існує, щоб жила я».

Батьки, комунізм, ситцеві сукні, казки «Тисячі і однієї ночі», натуральні йогурти, дипломатичний корпус, вороги, запах свіжовипаленої цегли, прямий кут, ковзани, Чжоу Еньлай, орфографія і бульвар Хутун — жодна складова з цього переліку не була зайвою, бо ці речі існували для того, щоб жила я.

На мені сходився світ.

Китай грішив надмірною скромністю. Серединна імперія[10]. Досить було почути це найменування, щоб осягти усю його обмеженість. Китай був би серединою світу за умови, якби він слухняно лишався на своєму місці.

Я могла йти, куди заманеться — гравітаційний центр світу йшов по моїх слідах.

Благородство — це також уміння визнати те, що є природним. Не варто було приховувати від себе, що світ мільярди років готувався до мого вступу в нього.

Питанням, що буде після мене, я не переймалася. Ну, безперечно, знадобиться ще кілька мільярдів років, поки останні тлумачі закінчать судити-гудити мій випадок. Але, з огляду на запаморочливу невідкладність моїх буднів, цей аспект проблеми важив так мало. Теоретичні викладки я лишила моїм екзегетам та екзегетам моїх екзегетів.

Отож, Віттгенштейн був не в темі.

Він припустився серйозної помилки: він довірився паперу. Отак одразу всього зректися!

Поки китайська імперія не писала, Китай був у апогеї своєї слави. Занепад почався з появою першого написаного імперського твору.

Я не писала. Коли ти мусиш справляти враження на гігантські вентилятори, коли мусиш п'янити галопом коня, коли мусиш освітлювати армію, коли мусиш підтримувати свій імідж і принижувати ворога — ти високо здіймаєш голову і — не пишеш.

А, втім, саме там, у центрі Міста Вентиляторів, починався мій занепад.

Він почався тієї миті, коли я усвідомила, що центр всесвіту — це не я.

Він почався тієї миті, коли я у захваті відкрила для себе, хто був тим центром всесвіту.

Влітку я завжди ходила босоніж. Сумлінні розвідники ніколи не взуваються.

Отож, мої кроки у гетто створювали так само мало шуму, як тай цзи цюань- заборонена на той час медитативна техніка, яку крадькома практикували у мертвій тиші кілька її завзятих прибічників.

Потайки і з великим піднесенням я полювала на ворога.

Сань Лі Тхунь було настільки бридким місцем, що потрібен був справжній героїзм, справжня епопея, щоб зуміти там вижити.

Я там виживала пречудово. Епопея — це була я.

Біля сусіднього будинку зупинилась невідома мені машина.

Нові мешканці — у гетто пригнали нових іноземців, щоб ті бува не заразили китайців.

У автомобілі лежали величезні валізи і сиділо четверо осіб, серед яких і центр всесвіту.

Центр всесвіту мешкав у сорока метрах від мого будинку.

Центр всесвіту був італійкою за національністю і звався Еленою.

Елена стала центром всесвіту одразу, як тільки її ніжки ступили на вкриту бетоном землю Сань Лі Тхунь.

Її батьком був невисокий жвавий італієць. Мати ж, навпаки, була дебела індуска з республіки Сурінам і мала загрозливий погляд, як у бійців Sendero Luminoso[11].

Елені було шість років. Вона була чарівна, як янголятко з художньої листівки.

Вона мала величезні і нерухливі чорні очі, шкіру пісочного кольору.

Її чорне, як смола, волосся блищало так, неначе кожну волосину натирали окремо смолою і було таке довжелезне, що спадало по спині аж по самі крижі.

Від її чарівного носика запаморочився б сам Паскаль.