Читати книгу - "Фарисеї, або Неоголошена війна Україні"

Однак, для Ю.Тимошенко було врай важливо всидіти у кріслі Прем’єр-міністра України до 1 січня 2006 року, — часу коли вступить у силу конституційна реформа і глава уряду отримає більші повноваження ніж глава держави. Окрім цього, це відкрило б перед Ю.Тимошенко перспективу великого успіху на парламентських виборах. Тому головним для її близьких соратників стало питання недопущення можливого увільнення Ю.Тимошенко з посади прем’єра, чого вони дуже боялися. Про це говорилося на засіданнях політради та всіх поважних нарадах ВО «Батьківщина». Вважалося, що дуже принциповим є питання про уникнення ситуації, яка може дати привід для увільнення Ю.Тимошенко.

Гострий конфлікт на Нікопольському феросплавному заводі та різка критика дій уряду в цьому питанні вкрай стурбували саму Юлію Володимирівну та її найближчих сподвижників. Вони були вкрай занепокоєні таким розвитком подій і боялися оприлюднення доказів причетності Прем’єр-міністра України до лобіювання інтересів фінансового клану «Приват». Очевидно, що саме 1 вересня 2005 року, тобто у день гострого конфлікту в Нікополі, найближчі соратники Ю.Тимошенко вирішили завдати упереджуючий удар.

Аби викрутитися із халепи, в яку потрапила Ю.Тимошенко, ввечері 1 вересня 2005 року на «5-й канал» було відправлено її радника Михайла Бродського.

Я перший почав говорити про ту корупцію, яка в президентському оточенні.

1 вересня 2005 року в прямому телеефірі вечірньої програми «5-го каналу» член політради ВО «Батьківщина» і одночасно радник Прем’єр-міністра України Михайло Юрійович Бродський виголосив скандальну заяву, з якої фактично і розпочався так званий корупційний скандал щодо так званого «оточення президента».

Отримавши прямий ефір, М.Бродський спочатку накинувся на В.Пінчука, підкреслив, що це зять Л.Кучми, який, користуючись протекцією тестя, «нічого чесно не купив — а все вкрав».

Так М.Бродський розпочав, бо добре знав вкрай негативне сприйняття суспільством екс-президента. Гостро критикуючи його та зятя, він тим самим здобував прихильність глядача. Однак, це аж ніяк не було головним у виступі радника прем’єр-міністра, адже ключовими у заяві М.Бродського були такі слова: «Я утверждаю, что вокруг Ющенко — одна корупция. Петя Ющенко, ваш брат, Виктор Андреевич, к сожалению… я, кстати, своему сыну Юре запретил с вашим Андреем дружить, хотя они дружили. Сообщаю дальше. Миша Дорошенко, Петя Порошенко, Саша Третьяков. Много еще расскажу… они все занимаются переделом в пользу себя. Господин Червоненко — это отдельный разговор, это вообще отдельный разговор».

Далі М.Бродський заявив: «Я утверждаю, что Пинчук хочет продать завод россиянам за 380 миллионов долларов. За это Вексельберг с Абрамовым 50 миллионов платят окружению президента, я утверждаю, и плюс еще дает возможность купить свои каналы вот эти три, которые ему уже после этого не нужны».

Ведучий програми Роман Скрипін запитав заявника на підставі чого він це стверджує. — «На основании той информации, которая у меня есть. Будем судиться? [7]».

Далі, крім вихваляння Ю.Тимошенко у її прагненні продати Нікопольський завод на чесному аукціоні і за рахунок цього повернути громадянам України заощадження ощадбанку колишнього СРСР, М.Бродський нічого суттєвого не сказав. Отже, головним у заяві М.Бродського були звинувачення у корупції «оточення президента».

Однак, цей «правдолюб» і борець з корупцією у своєму виступі не навів жодного факту звинувачення будь-якої особи! Він лише твердив, що «вокруг Ющенка — одна корупція, але, оскільки далі він говорив про Петра Ющенка та взаємовідносини його сина із сином М.Бродського, то навіть не зрозуміло, довкола якого саме Ющенка корупція? Це ж саме стосується безіменного звинувачення «оточення президента». Про яких осіб і якого «президента» йде мова, не ясно. Може, про президента концерну і банку «Денді»? Ті, хто слухав і дивився по телевізору виступ М.Бродського, зробили однозначний висновок щодо того, якого саме президента «оточення» мав на увазі М.Бродський. Але мати на увазі — це одне, а конкретні слова М.Бродського — зовсім інше. Єдиним виданням, яке опублікувало майже повний виступ М.Бродського, була залежна від нього бульварна газетка «Свобода» від 6 вересня 2005 року. Публікація має промовисту назву «Обвинитель Президента». Але і в ній ви не знайдете жодного слова звинувачень і жодного факту, тобто дій, за які можна було б притягнути до судової відповідальності за поширення недостовірної інформації, яка принижує честь і гідність особи. Імен не названо, фактів теж. І лише редактор «Свободи» Олег Ляшко (№ 26 у списку БЮТ) здогадався, про якого саме президента вів мову його патрон, бо подав слово «президент» у заголовку газети з великої букви, але і він чомусь обачно не наважився додати ще одне слово. І що тут скажеш? Що будеш діяти? З погляду права ні М.Бродський, ні О.Ляшко абсолютно нікого не звинуватили, не образили, не принизили честі і гідності. А з погляду моралі і професійної етики чесного журналіста? Але хіба етичні міркування є предметом судових суперечок? У кожного своя мораль і своє розуміння честі. Виступ М.Бродського 1 вересня 2005 року може стати класикою, яка гідна потрапити у рубрику «Еврейские штучки» газети «Еврейские вести» і не більше.

Якщо уважно проаналізувати виступ М.Бродського, то можна зробити висновок, що він прийшов на передачу саме з метою вчинення грандіозного скандалу. Про це свідчать такі його слова: «Я попробую рассказать отдельно про НЗФ, а потом я хочу сделать публичное заявление на всю страну», «я хотел бы воспользоваться эфиром и сделать такое заявление», «воспользоваться шансом, который вы мне предоставили».

До речі, ці три фрази в опублікованому 6 вересня 2005 року газетою «Свобода» тексті виступу М.Бродського відсутні. Чи не тому, що вони з головою видають його підступні наміри?

Отже, перш, ніж зробити заяву, М.Бродський сказав про свій намір аж тричі. При цьому він чомусь дуже хвилювався, на що звернув увагу ведучий Роман Скрипін: «А чого ви нервуєте, пане Михайле?» Цих слів теж