Читати книгу - "Петро Конашевич Сагайдачний"

Ця надмірна суворість Сагайдачного зумовила те, що його часто усували з посади гетьмана. Однак саме сувора дисципліна стала передумовою найбільших перемог козацького війська. Еріх Лясота, посланець австрійського імператора, характеризує Запорозьку Січ як гнучку і боєздатну військову організацію, поділену на полки, десятки, з розвиненими командними структурами й управлінням, канцелярією і налагодженим військовим господарством. Зрозуміло, що Польська корона цінувала козацьку армію. Вона під проводом Конашевича Сагайдачного уславила себе походами й перемогами.

Дізнавав не однократ турчин препоганий

Його мужність і прудкий у бою татарин,

Зна Мултянськая земля, відає волошин,

Їх-бо гетьман той не раз лицарсько полошив.

Близько 1606 року Петро Сагайдачний згуртовує козаків для міцної атаки на турецькі береги. У 1607 році козаки спустошують два мусульманські міста – Очаків та Перекоп. 1608—1609 роки стали фатальними для берегів Анатолії. У 1612—1613 роках Сагайдачний рішуче заявляє про свою військову присутність у князівствах Молдавії та Волощини, які були васалами Туреччини.

При детальному розгляді цих військових операцій насамперед привертає увагу їхня обміркованість – військова та політична. Сагайдачний не просто водив козаків у походи заради здобичі та слави – він поступово й неухильно нарощував людську, збройну та артилерійську міць Запорозького Війська, прищеплював йому нові бойові навички, розвивав бойову взаємодію між кіннотою, піхотою та артилерією, навчав морської справи.

У ті часи повним і беззаперечним володарем на Чорному морі була Оттоманська Порта (Османська імперія). Населення її становило понад шістдесят мільйонів (для порівняння: населення Московії ледь перевалило за десять мільйонів, населення Речі Посполитої налічувало близько дев’яти мільйонів, з них в Україні – менше одного мільйона, населення Ірану – шість мільйонів). Сам яничарський корпус становив у часи Сагайдачного 116 тисяч чоловік.

З 1478 року васалом Османської імперії зробилося Кримське ханство. Важливим джерелом живлення його економіки була работоргівля, а отже – захоплення ясиру, рабів на землях Москви, Польщі та України. Звичайною тактикою в таких випадках було заглиблення орди на територію України або Росії по водорозділах на кількасот кілометрів, розбиття армії на два крила і стрімкий зворотний рух широким фронтом, зі знищенням усіх поселень, вирізанням старих і малих та захопленням у полон працездатних чоловіків і жінок.

На час появи Сагайдачного на Січі основну увагу татари приділяли землям Московської Русі. Для перешкоджання їхнім набігам була збудована «Бєлгородська смуга» – ланка укріплених міст та фортець на головних маршрутах набігів. Козаки вживали дещо іншої тактики – вони не лише патрулювали степ та атакували татар на марші, а й нападали в перевальних пунктах, фортецях, куди загарбники зганяли свою живу здобич; нападали на кораблі, які везли невільників із Криму до Туреччини, а під проводом Сагайдачного перенесли бойові дії на турецькі території.

Основною бойовою одиницею цих морських боїв були чайки – плоскодонні вітрильно-гребні човни близько 18—20 метрів завдовжки, три метри завширшки, з висотою борту приблизно 1,2 метра та довжиною шпангоута чотири метри (за описом де Боплана). Основу чайки складав видовбаний стовбур липи, верби або дуба. На ньому нарощувалися борти, які потім, для підвищення держкості, обшивали комишем. Завдяки цьому чайка трималася плавом, навіть набравшись води по самі вінця. Спереду та ззаду в чайки були стерна, тому будь-який маневр вона робила швидше, ніж інші судна.

Залежно від довжини корпусу (єдиного стандарту якої не було) чайка мала від 10 до 15 пар весел і вміщала від 40 до 70 чоловік. Чайка могла нести до шести фальконетів (гармат калібром до 65 мм), але таке траплялося рідко: найчастіше одна чайка якщо й несла гармату, то лише одну.

Тактика морського бою була така: коли чайки помічали турецьку галеру (а вони майже завжди помічали її першими), вони заходили з сонячного боку і переслідували її, тримаючись поза зоною видимості. У сутінках чайки різко прискорювалися, наздоганяли галеру, і козаки видиралися на її борт за допомогою абордажних гаків або ж просто підпалювали чи розстрілювали нижче ватерлінії, якщо не мали наміру її захопити.

Італієць Д’Асколлі, якому довелося бачити козаків на морі, писав: «Козаки такі відважні, що не тільки при рівних силах, але й 20 чайок не бояться на 50 галер напасти, як то буває щорічно».

Легкість у побудові цих малих суден давала змогу козакам робити чайок у такій кількості, щоб висаджувати в Криму кількатисячні десанти. З гирла Дніпра до Анатолії козаки форсованим маршем діставалися за 40—50 годин.

Турки у свою чергу намагалися запобігати цим походам, тому гирло Дніпра та Бугу контролювала фортеця Очаків, були побудовані фортеці Іслам-Кермен та Кизи-Кермен (сучасні Каховка і Берислав), Мустридкерман та Мюбарек-керман (нині під Каховським водосховищем) та Ескі-Таван, між якими протягнули залізні ланцюги через Дніпро. Ріка прострілювалася наскрізь навіть уночі, бо турки пристрілювали гармати заздалегідь і відкривали вогонь, щойно чули брязкіт ланцюгів.

Козаки, аби подолати цю перепону, вдавалися до різноманітних хитрощів. Наприклад, можна було перетягти судна волоком до річок, що впадають в Азовське море (наприклад, до Молочної), і розпочинати похід звідти. Можна було пустити за течією в нічний час кілька стовбурів, дочекатися, поки турки розстріляють їх з гармат, а самим переправлятися, поки турки перезаряджаються. Нарешті, бувало й таке, що козаки просто захоплювали ці фортеці – як то було 1576 року, коли 600 запорожців захопили Іслам-Кермен. На жаль, козакам бракувало живої сили для того, щоб остаточно взяти ці фортеці до рук і тримати там постійну залогу.

Сагайдачний керував морськими походами козаків з 1606 року. Його «зоряним часом» зробився похід на Варну, описаний у народній пісні:

Як Сагайдачний