Читати книгу - "Золотий Ра, Іван Іванович Білик"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А тамтешній архонт нічого для мене не передавав?
— Архонта я бачив, — розважливо відповів купець, — але він нічого не передавав і не переказував.
Періандр одійшов до паравану й рвучко відсунув його вбік:
— А цю людину ви знаєте?
Олімпій розгубився тільки на коротку мить.
— Хто ж не знає кіфареда Аріона! А чому ти про нього питав?
Періандр повторив купцеві обвинувачення кіфареда, але той усе заперечив і оком не змигнув. Тиран люто глянув на Аріона:
— Хто ж бреше — він чи ти?
— Ти дужче довіряєш улюбленому рабові! — з обуренням вигукнув купець, грюкнувши об мармурову підлогу химерно змережаним ціпком з молодого ясена: — Якщо твій раб скаже, що й цей ціпок належить йому, ти й у це повіриш?!
Аріон раптом згадав квапливі слова тарантського архонта й закричав:
— Періандре!.. Візьми в руки той ціпок!.. — І коли тиран простяг правицю до Олімпія, той з удаваним сміхом подав йому свій ціпок. — А тепер відкрути булавицю. — Аріон від хвилювання аж тремтів, мало не рвучи
на собі вивоженого в ямі смердючого хітона. Періандр відкрутив булавицю ціпка й дістав звідти скручений дудочкою лист, а потім нараз перехилив ціпок і заходився витрушувати з нього коштовне каміння. Проти цих кривавців, смарагдів та чистісінької води адамантів оте забране Олімпієм срібло-золото було нікчемною краплею в цілому піфосі вина. І все-таки Періандр не звелів сторожі схопити Олімпія. Тиран урешті знайшов спільну мову з найбагатшим купцем ахейських Патр. Зате Аріон так і помер невільником, бо талановитий кіфаред коштував на ринку не п'ять і не десять мін, як пересічний технітар або пекар, а часом тяг на п'ятдесят мін і навіть цілий талант. Аріон же взагалі не мав собі рівних у мистецтві, а хто відмовиться мати митцем раба?
Як Лабда рятувала сина
Корінф давно вже не мав царів. Містом та його володіннями стонадцять років правили тирани з роду Бакхіадів, які ні з ким не своячилися й зберігали свою кревну чистоту: одружувались виключно в своєму колі. Та одного разу вони змушені були порушити цей свій неписаний закон: в одного з них народилася донька Лабда, крива на обидві ноги. Ніхто з-поміж Бакхіадів не хотів брати її за дружину, бо криві ноги для дівки — неабиякий гандж. Та й жоден інший корінфець не сватався до Лабди.
Рід нервував. На родовій раді було вирішено довідатися про подальшу долю в оракула. Провісниця з храму Аполлона проказала такі слова:
— Скельний орел народить могутнього кровожерного лева, який багатьох роздере. Тож тим громадянам Корінфа, чиї вогнища димлять навкіл акрополя та Священних джерел, слід начуватись...
Оракул був дуже туманний і нікому нічого не промовляв, хоч скільки сушили собі голови Бакхіади.
Тим часом до Лабди посватався вже немолодий бідний удівець Еетіон. Він був сином якогось Ехекрата й жив у селищі Скелі поблизу Корінфа. В жилах його текла не еллінська кров: Еетіон і Ехекрат мали себе за нащадків того лапіфа Кенея, котрого на весіллі в Піріфоя вбив п'яний кентавр Еврітіон, зазіхнувши на честь нареченої.
Від першої дружини Еетіон не мав дітей, та ось минуло півтора роки, а в Лабди теж дітей не було. Принісши очисну жертву Гері й відрізавши з Лабдиного весільного гердана срібну драхму, Еетіон подався пішки до Дельф. Та не встиг він переступити поріг святилища й покласти свою драхму на жертовник Аполлона, як жриця-віщунка піфія прорекла йому:
— Не заживеш ти собі слави в Корінфі, хоч ти сміливий воїн і чесний чоловік. Породить твоя дружина брилу, яка розчавить колись можновладних мужів і Корінф покарає!
Три дні йшов засмучений Еетіон з Дельф додому, а коли нарешті дістався своїх рідних Скель, про даний йому оракул уже знали навіть у Корінфі, бо скільки там до тих Дельф! Докотилася чутка й до роду Бакхіадів, адже віщування піфії стосувалися безпосередньо їх — вони ж були тими «можновладними мужами»...
Минув час, і коли Лабда справді породила сина, старійшина роду зібрав усіх Бакхіадів на таємну раду й сказав:
— Наш рід почав правити Корінфом ще за дорійського царя Бакхіада. В місті та його землях немає славетніших та багатших за нас, немає й далекоглядніших та мудріших правителів. Хто може звести руку на наш рід? Невже нащадок якогось ницого лапіфа Еетіона? — Старійшина помовчав і додав: — Але дитина є нащадком і представниці нашого роду, тож чи маємо тепер остерігатись тієї дитини всі ми?
Другий за віком Бакхіад промовив:
— Мусим остерігатись тієї дитини не через те, що то — син представниці нашого роду, а що з нього колись виросте лапіф, а лапіфи були в давні часи лютими ворогами дорійців.
Тоді підвівся батько Лабди — Амфіон:
— Це нещастя мого дому. Мене покарало якесь божество, спотворивши мою доньку в материному лоні. Але з сина Лабди ніколи не виросте справжній Бакхіад, бо кров дитині передається батьком. Отже, то буде ще один лапіф.
— Ми тоді не зрозуміли першого оракула, — сказав другий за віком Бакхіад, — але після останнього все стало зовсім ясно. Аж диво бере, як можна було тоді не звернути уваги на слово «Скелі». Хай би вже краще Амфіонова Лабда посивіла в дівках... Бо тепер доведеться брати гріх на душу...
Всі зрозуміли його натяк. По суті, натяк учувався ще в словах Лабдиного батька Амфіона, тож другий за віком запропонував:
— Це має взяти на себе наймолодший чи бодай хтось із наймолодших...
Підвівся
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Золотий Ра, Іван Іванович Білик», після закриття браузера.