Читати книгу - "Фольклорні записи - ч. 2, Олена Пчілка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Стукотить, грюкотить вовча голова! Дівко, дівко, одчини!
Одчинила.
- Дівко, дівко, пересади мене через поріг!
Пересадила й за стіл посадила, нагодувала й спати покотила.
Ще за яким часом знов щось таке стукотить і приказує:
- Стукотить, грюкотить ведмежа голова! Дівко, дівко, одчини!
Одчинила дідова дочка.
- Дівко, дівко, пересади мене через поріг!
Пересадила.
- Посади за стіл і нагодуй.
Посадила й нагодувала.
- Покоти мене спати.
І спати покотила.
Ну, поснули всі. Ранком кобиляча голова й каже дідовій дочці:
- Ану, заглянь мені у праве вухо.
Вона заглянула, коли там стільки всякого добра! Одягу, полотна, посуду всякого!
- Це все твоє, бери собі,- каже кобиляча голова,- за те, що ти нас добре приймала.
Далі й вовча голова каже:
- Ану, заглянь мені у праве вухо, що ти там побачиш.
Заглянула, коли ж там теж стільки всякого добра: коні, телиці, овечки!
Як заглянула дівчина ведмежій голові у праве вухо, аж там цілі підводи стоять, волами запряжені, повні усякого хліба, огородини!
- Це все тобі буде! - каже й ведмежа голова.
- А тепер прощавай! - каже кобиляча голова.
Та й подалися всі в ліс.
Дивиться дівчина на своє добро, не знає, що й робить! Коли це йде дід, батько її, одвідати дочку. Як уїхав у двір, як побачив усе добро - і сам не знає, що то таке. А ввійшов у хату, аж там і одчинені скрині з усяким добром!
- Що це таке? - питає дід.
А дочка йому й розказала все.
- Ну,- каже дід,- тепер поїдемо додому! Може, вже й баба не буде гніватись, як побачить стільки добра!
Забралися й з усім добром, забрали й котика та півника. Їдуть коло тієї яблуньки, а на ній такі хороші червоні яблучка! Коли це яблунька й гукає:
- На тобі, дівонько, яблучок!
Та й дала дідовій дочці багато яблучок.
Їдуть далі, коли біжить та сучечка, що її порятувала дідова дочка, та й каже:
- На тобі, дівонько, намисто, за те, що ти мене порятувала!
Та й дала аж десять разків доброго намиста.
- А, спасибі тобі,- каже дідова дочка,- яка ж я рада! У мене все, все є, а тільки доброго намиста не було.
Та й убралася в те намисто.
Як приїхала додому, як побачила баба все те добро, зараз почала казати дідові:
- Одвези й мою дочку туди! Я хочу, щоб і в моєї дочки було стільки всього!
Одвіз дід і бабину дочку. Покинув їй усього їсти, сам поїхав додому. Увечері бабина дочка повечеряла й лягла спать. Коли це щось стукає:
- Стукотить, грюкотить кобиляча голова! Дівонько, дівонько, одчини!
А вона одказує:
- Невелика пані, й сама одчиниш!
Одчинила кобиляча голова, далі каже:
- Дівонько, дівонько, пересади мене через поріг.
- Невелика пані, й сама перелізеш!
- Дівонько, дівонько, посади мене за стіл і нагодуй!
- Невелика пані, й сама сядеш, та там скоринку з’їси!
- Дівонько, дівонько, покоти мене спати! - каже наостанку кобиляча голова, а бабина дочка знов одказує:
- Невелика пані й сама покотишся!
Покотилася кобиляча голова під піч. Коли це знов щось гукає:
- Стукотить, грюкотить вовча голова! Дівонько, дівонько, одчини!
І знову бабина дочка не схотіла нічим прислужитись.
Прибула й ведмежа голова, теж гукає:
- Стукотить, грюкотить ведмежа голова! Дівонько, дівонько, одчини!
Не схотіла бабина дочка й ведмежій голові нічого послужити. Ведмежа голова сама і в хату влізла, сама й коло столу вмостилася, сама й спати покотилася.
А другого дня ведмежа голова й каже:
- Ну, коли ти така, то ми ж тобі задамо!
Та взяли й розірвали бабину дочку. Саму з’їли, а кісточки в торбинці надворі повісили.
А баба вже посилає діда по дочку, каже:
- Пора вже тобі їхати по неї. Там уже досі в неї всього є, треба її додому привезти.
Дід став збиратися, а баба теж клопочеться, готується зустріти дочку,- пече, варить, сусідів кличе.
Випроводжає баба діда, коли чує, сучечка вилізла на хату та й дзявкотить:
- Дідова дочка як панночка, а з бабиної дочки тільки кісточки брязкають!
- Що це вона дзявкотить? - каже дід.
- А то вона дурна! - каже баба, та й кинула на сучечку ломаку.
Поїхав дід. Коли приїздить у ліс, до тієї хатки, аж і правда: нема в хаті нікого, і в дворі нічого, а в торбинці тільки кісточки брязкають...
Приїхав дід, розказав бабі, що так і так. Баба плаче, та вже нічого не поможеться.
А дідова дочка пішла заміж, і живуть вони собі добре. Я в них була, мед-вино пила, калачами заїдала, медком солодким смакувала.
ДОБРАНА ПАРА
Був собі чоловік та жінка. Вони тільки що побралися і сиділи на своєму хазяйстві; та сказати по правді, не дуже мудрі вони були зроду, то не дуже добре їм і велося. Об тім, самі вже побачите, як там було...
Привезла жінка з дому чималий шматок сала, а чоловік і каже: «Ти ж, моя мила, не шапаруй того сала, можна й пісний борщ варити, краще сховай те сало для прийдешнього!» - «Добре!» - каже жінка. Сало сховала, а борщ стала варити пісний.
Коли одного разу, як не було чоловіка дома, прийшов якийсь подорожній та й став просити в господині, чи не дасть вона йому чого попоїсти. Жінка дала йому окраєць хліба.
- А чи нема в вас, паніматко, сала? Дали б ви мені з ласки своєї! - просить подорожній
- Е,- каже господиня,- сало в нас є, так чоловік казав, що то буде для прийдешнього. Ще його не було, а колись же таки він прибуде!..
Поміркував собі щось той подорожній та й каже:
- Ну, так оце ж ви мені й дайте сала, бо я ж і єсть «прийдешній»: бачите
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фольклорні записи - ч. 2, Олена Пчілка», після закриття браузера.