Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

— Ніт.

— Перекинувся на бік?

— Знов не вгадав.

— Голівку впевнено тримає?

— Не зовсім.

— Що ж тоді?

— Він сьогодні мишу підняв. Он вона там, у банці сидить, — нервово хихикнула я, вказавши на журнальний столик, куди після повернення поставила банку з другим (а чи другим?) зомбі свого маліпусика.

— Ой.

— Саме, ой! — пробурчала я, коли Аркадій, підійшовши до столика, взявся з цікавістю вивчати мишку. — Ти ж казав, що то був одиничний сплеск і турбуватися нема про що!

— Ну, саме турбуватися насправді поки що рано, — проказав некромант, тільки мені якось не дуже сподобалася відсутність у його голосі звичної твердої впевненості. — Це, звісно, дуже дивно, але не сказав би, що аж надто.

— А якби його ця мишача зомб'ятина вкусила? Вони й без того заразні, а після смерті то й поготів.

— От із цього приводу не бійся, — запевнив чоловік, ставлячи банку на столик, і клацанням пальців упокоїв гризуна. — Нежить ніколи не нападе на некроманта, який її підняв. Тож яких би істот Клавдій не оживив, вони йому не зашкодять.

— Хоч щось добре.

— О, а що це, лист? — раптово поцікавився чоловік, помітивши на журнальному столику конверт, про який сама, я з усією цією катавасією, геть забула, так і не вирішивши, чи розкривати мені його, щоб потай (і дуже палевно) прочитати пошту чоловіка?

І додумалася ж залишити такий підозрілий лист прямо на журнальному столику! Якби сховала кудись, просто на якийсь час — уже можна було б помучитись сумнівами ще якийсь час, пооблизуватися на те, що могло бути можливістю одразу дізнатися: чи є в нього інтрижка на стороні, чи все це справді тільки моя параноя, і запалений від недосипання мозок нафантазував.

Як же, нафантазував. І дійки свої та дівка вивалювала перед ним на стіл виключно в моїй фантазії! А насправді тоді там була лагідна черниця, яка просила пожертву на новий храм богині дівочої цнотливості. Як же!

Тільки тепер я точно втратила шанс постраждати, бажаючи відкрити листа, а пізніше віддати його чоловікові зі словами: «Ой, тобі тут днями лист прийшов, а я закрутилася, засунула його кудись і взагалі про це забула! І ось випадково знайшла, на, читай... Що, це правда було терміново, так? Ну вибач, незручно вийшло, чесно, невинна я».

Тому залишалося лише прийняти факт свого маленького гальмування, яке, можливо, врятувало Аркадія від якихось проблем на роботі, якщо цей лист справді був по службі та прочитати його треба терміново.

Що ж, не уподібнюватимуся хлопцям, які читають листування своїх дівчат у соцмережах! Надто коли непалево зламати пароль не під силу.

— Так, листоноша приніс, — зітхнула я, розуміючи, що шанс погавкатися з чоловіком з цього приводу втрачено.

— Ясно, — похмуро сказав він, уважно прочитавши ім'я відправника. І нічого більше не кажучи, вийшов у сусідню кімнату, мабуть, щоб ознайомитися з ним без зайвих свідків.