Читати книгу - "Чоловік з бонусом, Тая Стрельцова"

Глава 3.2

Так приємно… Так добре… Зовсім не хочеться відкривати очі і дивитись, де там той телефон, щоб вимкнути будильник.

— Ліка!

Єгор?! Це їй сниться чи що? Розплющила очі. І здивуванню не було меж! Вона лежить на плечі у Єгора, їх тіла притиснуті, співпадають, мов частинки цілого, ноги переплетені… І вже ранок!

— Що ти тут робиш? — запитала Ліка ошелешено.

Вони заснули разом. Після окриляючого побачення в обсерваторії, яке бурхливо завершилось у неї вдома. Власне, часто ж так завершуються побачення, але Єгор завжди їхав до себе! Що трапилось цієї ночі? Як так вийшло, що вони спали разом?

Для Ліки це, взагалі, щось за межами реальності, бо, в її розумінні, чоловіки створені для того, аби заважати в ліжку! Ще ніколи і ні з ким їй не було зручно. Тому зараз і дивувалась так. З Єгором виявилось… класно!

— До твого будильника спав, — посміхнувся.

— Чому до себе не поїхав? — намагалась зрозуміти, що відбулось, хоча сонному мозку ще важко було аналізувати.

— Задрімав. А ти мене чому не розбудила? Я на тебе понадіявся! Ти ж не можеш спати з чоловіками! — розсміявся.

— Виявляється, іноді можу, — пробубніла Ліка.

— Мене це дуже тішить. Може, іноді дозволятимеш лишатись? — коротко поцілувавши її, запитав.

— Не думаю, що варто перетворювати це у звичку, — хитнувши головою, Ліка встала з плеча Єгора.

Будильник заграв удруге, тому вона потягнулась за телефоном, аби вимкнути мелодію.

— Що? — підхопився Єгор. — Не може бути! — майже крикнув, глянувши на годинник на руці. — Вже майже дев’ята?

— Так, — спокійно відповіла Ліка.

— У тебе що, вихідний сьогодні, про який я не знав?

— Ні, моя клієнтка у відпустку поїхала, відмінила індивідуальне заняття. Мені сьогодні на десяту…

— А мені на дев’яту! — підскочив з ліжка, як ошпарений.

— Cпівчуваю, — сказала без крихти жалю в голосі, посміхаючись.

— Я скористаюсь твоєю ванною, — поставив перед фактом.

— В шафі над пральною машиною є чисті рушники, — відповіла Ліка, схрестивши руки на грудях і спостерігаючи за метушнею Єгора.

— Чорт! М’ята вся! — знайшовши на підлозі футболку, скривився. — А додому заїхати не встигну… Випрасуй швиденько, будь ласка, — вручив футболку дівчині і побіг приймати душ.

— Що? — хмикнула від подиву. — От нахаба!

Оце пускай чоловіка переночувати. А на ранок він хазяйнує, як у себе вдома, та ще й указівки роздає!

— Ех, красунчику, — встаючи з ліжка, у простір говорила, — на твоє щастя, мені з тобою занадто добре, щоб відправити на всі чотири сторони немитого і в м’ятому одязі…

Таки дістала праску і привела в порядок футболку Єгора, хоча спокуса пропалити дірку була величезною.

— Я в тебе ще знайшов нові зубні щітки… Подумав, ти не проти будеш. Так що, тепер в мене є зубна щітка і на твоїй території, — сповістив Єгор, коли Ліка вже була на кухні.

Так-так… Треба з ним обережніше, а то ще раз лишиться до ранку — і почне речі потроху перевозити.

— О! І кава вже готова! Сонечко, ти просто скарб! Дякую! — зробивши ковток, поцілував збентежену Ліку.

Взагалі-то, каву вона собі зварила. Її маленька турка на одну чашку розрахована. Але ж не відбирати вже!

— З приводу сніданку не заморочуйся, бо часу нема, я вже й так спізнююсь, — на ходу п’ючи каву і одягаючись, говорив.

Ніби вона збиралась готувати! От насмішив!

— Дякую за футболку, — оцінив результат її старань.

— Будеш винен, — з милою посмішкою відповіла.

— О! Лікуся, я в боргу не залишусь! Хоча… — задумався. — Це ж ти мене не розбудила! Твоя провина, що я спізнююсь.

— Що? Оце вже ти нарвався… — вискочила з кухні розлючена Ліка.

І тієї ж миті опинилась у обіймах Єгора. Наче чекав, щоб схопити і почати цілувати, так пристрасно, так гаряче, що просто голова знов обертом. Спеціально її провокував? Скоріше за все.

— Обожнюю тебе, таку колючку! — відпустивши її губи, сказав, дивлячись у вічі. — Я в обід за тобою заскочу.

Сказав і швидко пішов з її квартири.

***

— Алло! — щойно опинившись у ліфті, взявся за телефон, де вже десятки пропущених дзвінків з дому. — Так… Все добре, просто… Ярославо, не кричи! Так, винен, каюсь. Але це… Форсмажор. Вибач! Ні, додому вже не встигаю, відразу на роботу. Ні, Яро, це більше не повториться! Обіцяю! Ввечері все поясню. Добре, — перервав дзвінок і тяжко вдихнув.

Так, певно, треба щось вирішувати…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно