Читати книгу - "Чоловік з бонусом, Тая Стрельцова"

Глава 4

Залишившись на одинці з собою, коли Эгор пішов, Ліка багато думала. Чомусь згадались слова Каті, сказані кілька днів тому.

«Місяць вже, а ти так само радісно біжиш на побачення, як тільки твій красунчик дзвонить і сповіщає, що вже під’їхав. Здається, виходите на новий рівень…»

Тоді відмахнулась. Такою нісенітницею видались висновки подруги. Але ж і сама помічала, що щось дивне відбувається. З нею, в першу чергу. Чекала і дзвінків, і побачень, скучала, а ще останнім часом дуже тяжко було випроводжати Єгора серед ночі додому. Здавалось, що йому не хочеться йти, довго прощались біля дверей… І їй не хотілося, аби він ішов. Але до цього ранку не могла навіть сама собі зізнатись у тому. Та, мабуть, це небажання відпускати його і спрацювало десь на рівні підсвідомості, через що і заснула так міцно. І дійсно комфортно було вдвох, приємно так, тепло. Ні, звісно ж, не про фізичне тепло йде мова, літо ж, з цим проблем нема. Але якось інакше, душевне тепло відчувалось, принаймні, про себе Ліка могла так сказати. Увесь ранок, збираючись на роботу і по дорозі у фітнес клуб, намагалась вкласти в голові цю нову реальність.

Єгор їй подобався, навіть дуже. Якщо вже геть чесно, то це щось більше, ніж подобався. Проте й подумки страшно це визнати. І що з цими… скажімо так, емоціями щодо нього робити?

Беручи до уваги принципи Ліки, її життєву позицію, треба розбігатись, поки не пізно, бо він теж той ще фрукт — не сьогодні, то завтра переключиться на іншу. Виходить, що Ліка, яка раніше завжди була ініціатором розриву стосунків, ще й страждатиме! Цього тільки не вистачало!

Та як же хотілось продовжити те, що між ними зав’язаось… Щось, абсолютно нове, чого в її житті ще не було і невідомо, чи буде.

Коротше кажучи, біда та й годі з цим Єгором!

— Сподіваюсь, у тебе була вагома причина, щоб проігнорувати індивідуальне тренування! — розлючено крикнула Дарина.

Голос адміністратора Ліка почула, щойно зайшла до приміщення клубу. Не відразу й зрозуміла, що це до неї звертаються.

— Ой, ну годі вже! Клієнтка залишилась задоволена, претензій ніяких… — обізвалась Катя.

— А якби і тебе не було, щоб підстрахувати? Що тоді? Мені прийшлося б червоніти через твою безвідповідальну подружку! — тицьнула Дарина  пальцем в сторону Ліки.

От тут вона вже зрозуміла, що сказане саме її стосується.

— Доброго ранку! А в чому справа? — запитала Ліка.

— Вона ще й питає! — схрестила руки на грудях Дарина. — Пропустила індивідуальне тренування і ніби так і треба!

— Я? — здивувалась Ліка. — Дарино, ти щось плутаєш. Моя клієнтка відмінила на цьому тижні всі індивідуальні заняття.

— От саме тому я тобі і записала клієнтку Кості, доки він хворіє! — крикнула адміністратор. — Треба у розклад дивитись!

— Цікаво… Це ж коли ти мені її записала, якщо по закінченні робочого дня не було нічого? — вже і Ліка схрестила руки на грудях.

— Мабуть, тому не було, що в мене роботи повно! Не встигла! А тобі уважнішою треба бути! — не заспокоювалась Дарина.

— Ну, трапилось непорозуміння, — знову втрутилась Катя. — До речі, в ньому і ти винна, — глянула на адміністратора. — Але ж знайшли вихід із ситуації! Клієнтці Кості однаково, хто його заміняє: Ліка чи я!

Дарина сердито мотнула головою, поправляючи пишне кучеряве волосся, і вже збиралась щось сказати, та не встигла.

— Що тут відбувається? — почувся чоловічий голос з іншого кінця коридору.

Дівчата, автоматично обернувшись, побачили власника клубу, який, насупившись, йшов до них.

— Дмитре Олександровичу, Ліка пропустила тренування! — завела знову Дарина.

— Бо хтось вже не в робочий час змінив розклад, — хмикнула Ліка.

— Але я провела тренування. Всі задоволені. Це, взагалі, не Ліки клієнтка, — додала Катерина.

— Якщо всі задоволені, то якого біса ти влаштувала тут балаган? — прошипів на Дарину. — Я в себе в кабінеті твої крики почув. Ти що, хочеш, щоб усі клієнти через твою істерику розбіглись?

— Ні, — невпевнено похитала головою Дарина.

— Тоді ідіть усі працювати, — сказав, як відрізав.

Дмитро ще молодий, трохи більше тридцяти на вигляд. Але організаційні якості керівника Ліка вже встигла оцінити. Та й серйозний такий… Тому ні в кого більше не виникло бажання сперечатися.

Дарина лише зміряла її повним ненависті поглядом і пішла за стійку ресепшена.

— Дякую тобі! — сказала Каті по дорозі до роздягалки.

— Та нема за що! І барану ясно, що вона тебе намагалась підставити.

— Так… Що б там далі не було в мене з Єгором, а ворога я собі надовго нажила… — пробурмотіла під ніс Ліка.

— А що з Єгором? Проблеми якісь? — занепокоїлась Катерина.

— Ні, — махнула рукою. — Не звертай уваги.

— А я тобі писала вранці, та ти не помітила, певно… — додала подруга.

— Так, ранок видався насиченим, — посміхнулась, не вдаючись у подробиці.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно