Читати книгу - "Мертва зона"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Що значить оце «аякже»? Чого це ти «аякжаєш» мені таким тоном?
Він знизав плечима. Його обличчя було надто невинним.
– Річ не в тому, що ти сказав, Джоне Сміт, а в тому, як ти це сказав.
Атракціон зупинився. Пасажири виходили й текли повз них – здебільшого підлітки в блакитних шерстяних сорочках або розстебнутих парках. Джонні повів її до дерев’яної рампи й віддав квитки оператору, котрий виглядав найбільш знудженою наділеною свідомістю істотою в цілому всесвіті.
– Нічого, – сказав він, коли оператор всадовив їх до однієї з маленьких круглих вагонеток і клацнув поручнем безпеки. – Просто вони ж рухаються по кругових рейках, так?
– Так.
– А ці маленькі кругові рейки вмонтовані у велике кругле блюдо, що теж собі обертається, так?
– Так.
– Ну, коли атракціон розкручується на повну, маленькі вагонетки, в яких ми сидимо, крутяться на маленьких кругових рейках й іноді розвивають прискорення 7g, а це всього на 5g менше за те, що випадає астронавтам, коли вони злітають з мису Кеннеді. І я знав одного хлопця… – Джонні довірливо схилився до неї.
– Ох, зараз буде одна з твоїх великих побрехеньок, – неспокійно сказала Сара.
– Коли тому хлопцю було п’ять, він упав з ґанку, і в нього у верхній частині хребта з’явилася така тріщинка, завтовшки з волосину. А тоді – через десять років – він пішов на «Круть-верть» на топшемському ярмарку, і… – Він знизав плечима, а тоді співчутливо поплескав її по долоні. – Але, певно, з тобою все буде гаразд, Саро.
– Ох… Я хочу зійти-и-и-и…
І «Круть-верть» закрутив їх, змішуючи центральну алею і решту ярмарку в суцільне розмите полотно з вогнів і облич, і вона верещала, і сміялася, і заходилася його лупцювати кулаками.
– Тріщинка-волосинка! – кричала вона на нього. – Зараз я тобі зроблю тріщинку, брехло таке!
– Ти вже відчуваєш, як підхрустує в шиї? – лагідно спитав він.
– Ах ти ж брехло!
Вони крутилися дедалі швидше, і, пролітаючи повз початкове місце – вдесяте? вп’ятнадцяте? – він схилився ближче і поцілував її, а вагонетка зі свистом летіла по своїх рейках, стискаючи їхні губи разом у щось таке гаряче, туге й збудливе. Тоді атракціон сповільнився, їхня вагонетка тарабанила об рейки дедалі менш охоче і нарешті зупинилася, гойдаючись та хитаючись.
Вони вибралися, і Сара стиснула його шию.
– Завтовшки з волосинку, гад такий! – прошепотіла вона.
Їх саме проминала гладка пані в блакитних штанях і пантофлях з ремінцями. Джонні звернувся до неї, показуючи пальцем на Сару.
– Мем, ця дівчина чіпляється до мене. Як побачите полісмена, перекажете йому?
– Ви, зелень, думаєте, що дуже розумні, – презирливо відказала гладка пані. Вона потупала до намету з бінґо, міцно стискаючи під рукою свою сумочку.
Сара безпорадно хихотіла.
– Ти неможливий.
– Я погано закінчу, – погодився Джонні. – Мати завжди так казала.
Вони знов пішли центральною алеєю рука в руці, вичікуючи, поки світ перестане нестійко хитатися у них під ногами й перед очима.
– То твоя мама побожна, так? – спитала Сара.
– Настільки баптистка, наскільки це можливо, – підтвердив Джонні. – Але непогана. Держить себе під контролем. Не може втриматися, щоб не видати мені кілька брошур, коли я вдома, але така вже вона є. Ми з татом змирилися з цим. Я, бувало, діставав її з цього приводу – питав, до кого Каїн пішов жити в землю Нод, якщо його мама з татом були першими людьми на землі, і все таке… Але вирішив, що це трохи жорстко, і перестав. Два роки тому я думав, що Юджин Маккарті може врятувати світ і принаймні баптисти не висувають кандидатом у президенти Ісуса.
– А твій батько не побожний?
Джонні засміявся.
– Не знаю про побожність, але він точно не баптист. – Подумавши хвильку, він додав: – Тато – тесля, – ніби це все пояснювало. Вона всміхнулася.
– Що б подумала твоя мати, якби дізналася, що ти гуляєш із католичкою, яка відійшла від віри?
– Попросила б привести тебе додому, – одразу сказав Джонні, – щоб всунути тобі кілька брошур.
Вона зупинилася, не відпускаючи його руки.
– Ти хотів би привести мене до себе додому? – спитала вона, пильно на нього дивлячись.
Довге приємне обличчя Джонні стало серйозним.
– Так, – сказав він. – Я б хотів, щоб ти з ними познайомилась… і вони з тобою.
– Чому?
– А ти не знаєш чому? – ніжно спитав він, і раптом її горло зімкнулось, а в голові запульсувало, ніби від крику, і вона міцно стиснула його долоню.
– Ох, Джонні, як ти мені подобаєшся.
– Ти мені подобаєшся ще більше, – серйозно сказав він.
– Поведи мене на чортове колесо, – раптом зажадала вона й усміхнулася. Годі балакати про таке – принаймні до того, як вона зможе зважити та обдумати, що і куди веде. – Хочеться піднятися нагору, щоб усе було видно.
– А можна поцілувати тебе нагорі?
– Двічі, якщо не баритимешся.
Він дав їй повести себе до каси, де віддав ще один долар. Заплативши, він сказав їй:
– Коли я вчився в старших класах, то знав одного хлопця, що працював на ярмарку, так він казав, що більшість парубків, які збирають оці штуки, п’яні як ніч і що вони не додивляються, як…
– Іди к бісу, – весело сказала вона. – Ніхто не житиме вічно.
– Але всі намагаються, ти помітила? – сказав він, ідучи вслід за нею до однієї з хитких гондол.
Виявилося, що він може поцілувати її на вершині підйому більше, ніж два рази, поки жовтневий вітер роздмухував її волосся, а центральна алея відкривалася їм, як підсвічений циферблат годинника в темряві.
4Після чортового колеса вони пішли на карусель, хоч він і сказав їй прямо, що почуватиметься як дурко. Його ноги були такі довгі, що він міг стояти верхи над тими гіпсовими конячками. Вона злостиво розказала йому, що знала у школі одну дівчину, в котрої було слабе серце, от тільки ніхто не знав, що воно в неї слабе, і вона пішла на карусель зі своїм хлопцем, і…
– Одного дня ти пожалкуєш про це, – сказав він їй тихо і щиро. – Стосунки, побудовані на брехні, Саро, до добра не доводять.
Вона смачно зімітувала губами і язиком звук зовсім іншого отвору.
Після каруселі вони пішли до дзеркального лабіринту, насправді дуже хорошого, котрий нагадав їй той, що був у Бредбері в «Щось лихе насуває», коли маленька старенька вчителька майже загубилася навіки. Вона бачила в іншій частині лабіринту Джонні, що тинявся туди-сюди та махав їй рукою. Десятки Джонні, десятки Сар. Вони проминали одне одного, мелькали в неевклідових кутах і нібито зовсім зникали. Вона повертала ліворуч, повертала праворуч, билася носом об прозоре скло і безпорадно хихотіла, почасти через нервову клаустрофобну реакцію.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мертва зона», після закриття браузера.