Читати книгу - "Житія Святих - Лютий, Данило Туптало"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У той самий день житіє преподобного отця нашого Миколая Ісповідника й ігумена Студійського
Преподобний отець наш Миколай народився на острові Крит у селі, що називалося Кидонія, з нього ж був і святий мученик Василид, один із десяти мучеників, які постраждали на Криті. Цього блаженного Миколая батьки були християнами, з юности віддали його учитися Святого Письма, і в десять років віку свого навчився Божественних Книг, посланий був до Константинограда до стрия свого, блаженного Теофана-ченця, який в обителі Студійській перебував. Він же прийняв небожа свого люб'язно і привів його до преподобного Теодора, ігумена Студійського. Блаженний же Теодор, провидівши духом, що хлопець той добрим посудом має бути для Бога, благословив його і звелів йому перебувати з иншими хлопцями в окремому домі, що був поза монастирем, для навчання хлопців збудований. Після цього, бачивши блаженного Миколая благорозумним і ґречним, лагідним же і смиренним, що вже й віку доходив, ігумен увів його всередину монастиря і постриг його в чернечий чин. Після декількох років і священицтво прийняти переконав його через доброчинне життя його. Коли завоювавши острів Критський, полонили батьків їхніх і у свою землю відвели, блаженний, хоч і переживав серцем за батьками, проте умовляв брата, щоб не журився через те, говорячи: "Так Бог захотів, без Його ж волі і волосина з голови не впаде. Він знає, що на користь людині влаштувати, на Нього-бо перекладемо печаль нашу і турботу про наших батьків, нам же належить про себе піклуватися, щоб не були ми полонені тілесними похотями і звабами віку цього і щоб не відвела нас рука ворогів невидимих в землю пітьми й безпросвітної темряви". Так Миколай, утішаючи брата свого, привів його до розчулення і зробив ченцем добрим.
У ті часи в Церкві Христовій, якою в мирі й спокої добрі пастирі керували, раптом з Божого допусту піднялася буря збентеження через злочестивого Лева Вірменина, який єрессю іконоборською злодихав. Він спершу патрицієм був при царюванні благочестивого царя Михаїла, названого Ранґаб, який мав колись чин кирополатський. У нього ж Лев Вірменин підступно викрав царство таким чином: була тоді війна греків з болгарами, на неї ж виходячи, Михаїл-цар поставив Лева того воєводою над східними воїнами, не відаючи, що Лев шукає, як би підступом царство в нього забрати. Коли ж греки з болгарами стялися, і вже болгари знемогли і на втечу повернути хотіли, Лев Вірменин зі спільниками своїми і з воєначальниками, їх же ще спочатку на те звабив дарами, і зі всіма полками, що під ним були, раптом кинулися втікати, хоч ніхто ж за ними не гнався. Болгари ж, бачивши греків, що назад біжать, спершу боялися гнатися за ними, щоб то підступом не виявилося, тоді, побачивши, що втеча їх без перепон, насмілилися і, гнавши, багато греків побили. І так цар Михаїл повернувся переможеним — втечу ж ту раптову вчинив Лев такою хитрістю і підступом, аби воїнство і народ зненавиділи царя як боязливого і малодушного, що не вміє провадити битви, і так, щоб самому змогти захопити царство, що й сталося.
Коли увійшов Михаїл-цар переможений до Царгороду, Лев залишився з воїнством у Витинії для охорони кордону, і зразу приступив до виконання свого давно задуманого злого наміру проти царя. Він розпустив слух, що греки зазнали поразки через цареву малодушність і невігластво в військовій справі.
Так збунтував усе воїнство на царя і сам відкрито став на добродія свого, і там-таки, у Витинії, усе воїнство його царем поставило і прославило. Дійшла ж швидко вістка про те до царя Михаїла, і багато хто радив цареві, щоб став на спротив твердо Левові, не відпускаючи йому царства. Відповів Михаїл: "Краще мені не лише царства, а й життя позбутися, аніж мала б хоч одна крапля крови християнської через мене в міжосібній боротьбі пролитися". І зразу послав потайки до Лева вінець свій царський, і порфиру, і взуття царське, кажучи: "Ось віддаю Тобі царство, приходь-бо без страху до Царгороду і царюй". Те зробивши, Михаїл сам зразу в чернечий чин одягнувся з жінкою своєю. Увійшов же Лев до Царгороду з великою славою, сів на престолі царства грецького і зразу благодійника свого Михаїла, який йому з любов'ю віддав царство, на острів один у вигнання послав. Двох же синів його, Теофілакта та Ігнатія, скопити звелів. Через якийсь час і на самого Христа Бога і на святу Його Церкву злочестивий той цар повстав, зібравши неправедне соборище на святі ікони, і викинув їх із храмів Божих. Коли ж святіший патріярх Никифор, і благочестиві архиєреї та архимандрити, і всі богонатхненні отці збунтувалися проти нього, не погоджуючися з його злочестям, і, прийшовши, переконували його, щоб не кривдив і не бентежив такою єрессю Церкву Христову, він, окаянний, усіх з палат з безчестям викинув й у вигнання в різні краї розіслав. Тоді і святий Теодор Студит, який твердо чинив спротив цареві, ув'язнений був з учнем своїм, цим Миколаєм блаженним, біля Аполоніядського озера, в місті, названому Мезопа, де ж вони у в'язниці один рік пробули. Тоді, чувши про них, що багатьох там людей ученням своїм до поклоніння іконам святим переконують, цар звелів вигнати їх звідти у східні краї, у місцевість одну, названу Воніта, і там пильнувати їх у суворій в'язниці, щоб ніхто ж до них не приходив, щоб не могли вони розмовляти ні з ким. Проте, коли добрі ісповідники не могли устами говорити до людей, навчаючи їх благочестя, тоді писаннями своїми, які з в'язниці до вірних посилали, наче велегласними трубами, догми єретичні, наче
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житія Святих - Лютий, Данило Туптало», після закриття браузера.