Читати книгу - "Кувала Зозуля, Джоан Роулінг"

Він швидко заморгав за скельцями окулярів.

— Та сварка насправді була продовженням суперечки, яку ми напередодні почали по телефону. Я просто не міг повірити, що вона настільки дурна, щоб повертатися до Дафілда. Ми відчули таке полегшення, коли вони розійшлися... тобто, з огляду на її власні проблеми з наркотиками у минулому, зустрічатися з наркоманом...— він втягнув повітря.— Лула і слухати не хотіла. Вона ніколи не слухала. Вона страшенно на мене розлютилася і наступного ранку навіть звеліла охоронцю в будинку, де мешкала, не пускати мене далі фойє... але Вілсон мене все одно пропустив.

Мабуть, принизливо отак покладатися на жалість швейцара, подумав Страйк.

— Я б не ходив нагору,— нещасним голосом мовив Бристоу, чия тонка шия знову пішла плямами,— але ж у мене був контракт із Соме, який треба було їй передати: вона сама мене просила прочитати його і мусила підписати... Лула в таких питаннях часто втрачала голову. Так чи так, вона не надто зраділа, коли мене пустили, і ми знову посварилися, але воно швидко перегоріло. Вона заспокоїлася. Потім я їй сказав, що мама буде рада, коли вона приїде. Мама щойно вийшла з лікарні, розумієте, після гістеректомії. Лула сказала, що, може, зайде до неї на квартиру пізніше, але точно не обіцяла. Вона мала справи.

Бристоу глибоко вдихнув; його праве коліно знову смикалося, вузлуваті руки несвідомим жестом мили одна одну.

— Я не хочу, щоб ви думали про неї погано. Люди вважали її егоїсткою, але вона була наймолодшою дитиною у родині, балуваною, а потім хворіла і, природно, опинилася у центрі уваги, а далі почалося це неймовірне життя, де все і всі крутилися навколо неї, де за нею всюди бігали папараці. То було ненормальне життя.

— Ненормальне,— погодився Страйк.

— Тож я сказав Лулі, що мама почувається хворою й нещасною, і вона пообіцяла пізніше зазирнути. Я пішов; заїхав до офісу взяти в Елісон деякі папери, бо планував попрацювати з маминої квартири, щоб скласти їй товариство. Наступного разу ми зустрілися з Лулою в маминій квартирі, ближче до обіду. Вона сиділа з мамою у спальні, поки не приїхав дядько, тоді зазирнула до мене в кабінет — попрощатися. Вона обійняла мене, а потім...

Голос Бристоу надломився, погляд втупився у коліна.

— Ще кави? — запропонував Страйк. Бристоу похитав похиленою головою. Щоб дати йому зібратися на думці, Страйк узяв тацю і поніс до приймальні.

Коли він вийшов з кабінету, дівчина Бристоу насуплено глянула на нього з-за газети.

— Ви закінчили? — спитала вона.

— Вочевидь, ні,— без тіні усмішки озвався Страйк. Елісон люто дивилася на нього, коли він звернувся до Робін: — Можна мені ще чашку кави, Сан... е-е?..

Робін підвелася і мовчки взяла у нього тацю.

— Джон має повернутися в офіс до десятої тридцять,— повідомила Елісон Страйкові, трохи підвищивши голос.— Нам слід виїхати за десять хвилин щонайпізніше.

— Матиму це на увазі,— ввічливо-байдуже запевнив її Страйк, а тоді повернувся до кабінету, де Бристоу ніби молився, похиливши голову на руки.

— Вибачте,— промимрив він, коли Страйк знову сів.— Про це і досі нелегко говорити.

— Без проблем,— озвався Страйк і знову взяв блокнот.— Отже, Лула прийшла провідати мати? О котрій годині це було?

— Десь об одинадцятій. З розслідування відомо, чим вона займалася далі. Попросила водія відвезти її до одного з улюблених бутиків, а тоді повернулася до себе. Там у неї була зустріч зі знайомою візажисткою, а ще до них приєдналася К’яра Портер. Ви, мабуть, її бачили, вона модель. Дуже білява. Вони разом фотографувалися в подобі янголів, ви мали бачити: оголені, тільки крила й сумочки. Соме використав це фото у рекламній кампанії по смерті Лули. Люди казали, що це страшний несмак.

Отже, Лула з К’ярою вдень були разом у Лули на квартирі, а тоді пішли пообідати і зустрілися з Дафілдом і ще кількома людьми. Всі разом вони пішли до «Юзі», це нічний клуб, і там пробули аж за опівніч.

Потім Дафілд і Лула посварилися. Це бачило багато людей. Дафілд хапав її за руки, намагався утримати, але вона пішла — сама. Згодом усі думали, що то він зробив, але Дафілд мав залізне алібі.

— Алібі на основі свідчень його наркодилера, так? — спитав Страйк, записуючи.

— Саме так. Отже, Лула приїхала до себе десь о першій двадцять. Її сфотографували, коли вона заходила всередину. Мабуть, ви пам’ятаєте це фото, його потім всюди публікували.

Страйк пам’ятав: жінка, яку знімали чи не найчастіше на світі, іде з похиленою головою, зі згорбленими плечима, з набряклими повіками; міцно обхопивши себе руками, вона відвертає обличчя від фотографів. Коли було винесено вердикт про самогубство, фото набуло макабричного забарвлення: вродлива й багата молода жінка менш ніж за годину до смерті намагається сховатися від камер, перед якими стільки позувала і які так її любили.

— У неї під дверима часто збиралися фотографи?

— Так, особливо якщо знали, що вона з Дафілдом, чи хотіли зняти, як вона повертається п’яна. Але в ту ніч вони полювали не тільки на неї. Увечері до будівлі мав приїхати американський репер. Дібі Макк — так його звати. Студія звукозапису орендувала йому квартиру на поверх нижче. Зрештою він там так і не оселився, бо всюди була поліція і йому простіше було поїхати до готелю. Але фотографи, які переслідували машину Лули, коли вона вийшла з «Юзі», приєдналися до тих, які чатували під квартирою на Макка, тож під дверима утворилася невелика юрба. Проте всі розійшлися, коли Лула зайшла всередину. Вони звідкись дізналися, що Макка не буде ще кілька годин, а ніч була дуже холодна. Сніжило, температура опустилася нижче нуля. Тож коли Лула випала, вулиця була порожня.

Бристоу зморгнув і відпив охололої кави, а Страйк подумав про папараці, які пішли просто перед падінням Лули Лендрі з балкона. Тільки уявити, подумав він, скільки б коштував знімок падіння Лули; мабуть, можна було б іти на пенсію.

— Джоне, ваша дівчина каже, що ви десь маєте бути о пів на одинадцяту.

— Що? — Бристоу ніби отямився, глянув на свій дорогий годинник і ахнув.— Боже милий, я гадки не мав, що сиджу тут у вас так довго. І що...