Читати книгу - "Беззоряне море, Ерін Моргенштерн"

— Гей, Кет, — каже Закарі, коли вона наздоганяє його. Він сподівається, що не здаватиметься їй таким ненормальним, яким почувається. — Що тебе так рано підняло?

Кет зітхає та закочує очі. Її дихання летить хмаркою замерзлого повітря.

— Бозна-як рано — єдиний час, коли я можу попрацювати в лабораторії над своїм поки що неофіційним проєктом. А тебе що? — Дівчина поправляє сумку на плечі, мало не втративши рівновагу. Закарі простягає руку, щоб утримати її, але вона й без нього встояла на ногах.

— Не можу спати, — скаржиться хлопець, і це схоже на правду. — Ти досі працюєш над тим проєктом із запахами?

— Працюю! — Щоки Кет видають приховану під шарфом усмішку. — Гадаю, це ключ до відчуття присутності: віртуальна реальність не аж така реальна, якщо нічим не пахне. Я поки що не можу збагнути, як утілити це в життя для домашнього користування, але дослідження в конкретному місці просуваються добре. Мені, напевно, знадобляться бета-тестери навесні, якщо матимеш бажання.

— Якщо колись настане весна, то я в грі.

Проєкти Кет стали легендами на кафедрі. Це вигадливі інтерактивні інсталяції, і вони завжди западають у пам’ять, незалежно від того, якими успішними вважає їх сама авторка. Порівняно із цим робота Закарі здається винятково розумовою і малорухливою, а надто через те, що значна її частина полягає в аналізі вже створеного кимось.

— Чудово! — тішиться Кет. — Додам тебе до списку. І я рада, що спіткала тебе тут. Маєш справи сьогодні ввечері?

— Та ні, — каже Закарі, хоча навіть не думав, що цей день триватиме, що кампус повернеться до своєї буденної рутини та що він єдиний, чий світ перевернувся догори дриґом.

— Можеш допомогти мені провести заняття для С-семестру, яке я організовую? — цікавиться Кет. — Від сьомої до пів на дев’яту чи десь так.

— Твоє заняття з плетіння, присвячене Гаррі Поттеру? Я не надто гарно плету.

— Ні, те щовівторка, а це салонна дискусія, що називається «Інноваційне мистецтво оповіді», і тема цього тижня — ігри. Я намагаюся знаходити для кожного заняття гостя-співмодератора, і цього тижня мала бути Норіко, але вона кинула мене й поїхала кататися на лижах. Усе буде суперспокійно, просто потеревенимо про геймерів у розслабленій, але інтелектуальній обстановці. Я знаю, що ти кайфуєш від цього, Роулінзе. Будь ласка.

Усередині автоматично виникає імпульс сказати «ні», адже Закарі чинить так з усім, що стосується розмов з людьми, але Кет похитується на п’ятках, щоб зігрітися, і він розмірковує над пропозицією, яка здається прекрасною нагодою ненадовго відволіктися від думок і книжки. Зрештою, саме такі нагоди Кет завжди й надає. Добре мати таку подругу.

— Звісно, чому б і ні, — каже він.

Кет радісно зойкає. Цей звук відлунює над укритим снігом моріжком, змушуючи двійко невдоволених круків покинути свої сідальця на сусідньому дереві.

— Ти кльовий, — озивається дівчина. — Я сплету тобі рейвенкловський шарф на знак подяки.

— Звідки ти знаєш?..

— Ой, прошу, ти, поза сумнівом, прихильник Рейвенклова[9]. Побачимося ввечері, зустрічаємось у Шотландській залі, тій, яка праворуч у глибині. Я напишу тобі деталі в повідомленні, коли мої руки відтануть. Ти найкращий. Я б тебе обійняла, але боюсь упасти.

— Ціную твою сентиментальність, — запевняє її Закарі й розмірковує, чи не запитати посеред цього снігу в Кет — чи, може, вона чула про якесь Беззоряне море; адже якщо хтось і чув про нього — можливо, казкове, проте, може, справжнє місце, — то це Кет, але якщо запитання прозвучить уголос, то все стане занадто реальним, тож він просто дивиться, як вона прямує чи то до квадратного подвір’я, на якому розташований центр новітніх медіа, чи то до хімічних лабораторій.

Хлопець самотньо стоїть на снігу, розглядаючи кампус, який потроху прокидається.

Учора він був для нього таким, як завжди, і викликав ті самі почуття, що завжди, — анітрохи не скидався на домівку. А сьогодні кампус здається самозванцем. Закарі глибоко вдихає, і аромат сосен наповнює його легені.

Бліду блакить безхмарного неба псують дві чорні крапочки: круки, які нещодавно злетіли, зникають удалині.

Закарі Езра Роулінз здійснює довгу прогулянку назад до своєї кімнати. Знявши черевики й усе своє зимове лушпиння, хлопець береться за книжку. Він крутить її в руках, а потім кладе на стіл. У тому, який вона має вигляд, нема нічого особливого, що підказувало б, що всередині ховається цілий світ, однак так можна сказати про будь-яку книжку.

Засуває завіси й пірнає в сон, а вони ще якийсь час колихаються над вікном, відгородивши освітлений сонцем засніжений краєвид і постать, що спостерігає за ним з іншого боку вулиці в затінку пишної ялини.

Хлопець прокинувся за кілька годин до того, як задзвонив телефон, сповіщаючи про нове повідомлення. Від вібрації він упав зі стола на підлогу, м’яко приземлившись на покинуту шкарпетку.

7:00, шотландська зала, вестибюль на першому поверсі — від головного входу повз сходи, праворуч коридором, зала за французькими дверима — на вигляд як постапокаліптична версія кімнати, де модні леді пили чай. ти найкращий. <3 к.

Годинник на телефоні повідомляє, що вже 5:50, а Шотландська зала розташована з протилежного боку кампусу. Закарі позіхає, витягає себе з ліжка й човгає коридором, щоб піти в душ.

Стоячи в хмарах пари, хлопець думає, що книжка наснилася йому, однак полегшення повільно тане, коли він пригадує правду.

Закарі мало не до м’яса шкрябає підборіддя домашньою сумішшю цукру й мигдалевого масла, яку щозими дарує йому мама; цього року скраб пахне ветивером[10], що має подарувати емоційний спокій. Можливо, йому пощастить здерти із себе того хлопчика з провулка. Певно, десь там під ним знову з’явиться справжній Закарі.

Він нагадує собі, що кожні сім років усі клітини його тіла оновлюються. Він більше не той хлопчик. Він уже двічі його позбувся.

Закарі так довго стовбичить у душі, що мусить збиратися поспіхом, хапає протеїновий батончик, пригадавши, що нічого сьогодні не їв. Потім хлопець кидає в торбу записник, і рука на мить зависає над «Солодкими муками», перш ніж узяти натомість «Маленького незнайомця».

Уже на півдорозі до дверей Закарі вирішує повернутися і кинути до сумки й «Солодкі муки».

Поки він прямує до Шотландської зали, вологі кучерики волосся замерзають і з хрускотом торкаються шиї. Сніг помережаний такою кількістю слідів, що в усьому кампусі на ньому важко знайти бодай одну неторкану латочку. Закарі