Читати книгу - "Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак"

— Мальва.

— Мальва, правда. Така незвичайна, як русалка з лісу. Вже дає тобі?

Куба почервонів. Ясно, що спали йому на думку всі ті речі, які він робив із Мальвою і які Мальва робила йому, але їх не можна було назвати даванням. А Йонтек Гаца вдивлявся в шабес-гоя з кривою посмішкою, неначе про все знав, бо люди, які грають на скрипках, знають багато чого, що не відоме іншим.

— Так, трохи, — буркнув нарешті Куба, аби показати, що справи жінок і чоловіків не такі вже йому й чужі.

— Ги! Тобто не дає. Гей, Кубо, Кубо. Послухай мене. Та твоя Мальва… — він раптом замовк, наморщив чоло, силкуючись вигребти щось із пам’яті. Морщився й морщився, і мав при цьому дурнуватий вигляд. Безпорадно роззирнувся довкруж і раптом повеселішав.

— Дивись, Кубо, дівки йдуть! Добре, щось поїмо, бо мені вже в животі бурчить.

І хоч чари наказали забути про Мальву навіть Йонткові Гаці, а зачарувати скрипаля — то вам не абищо, але зерно було посіяне. Увечері, коли було вже темно, Куба прийшов до Мальви й запитав напрямки:

— Чому ти мені не хочеш дати, як баба хлопу?

Дівчина обкрутила собі навкруг пальця товсте пасмо безбарвного волосся. Її кімнатка розквітла левконіями, запах яких був п’янкішим за найміцнішу горілку. До свічки, що стояла на підвіконні, горнулися нетлі, а ліжко поросло дереном і мохом.

— Бо ти дурний, — відповіла нарешті. Вона вдивлялася в парубка довго, дуже довго, а очі мала бездонні й чорні, наче наїлася вовчої ягоди.

Куба не зміг витримати того погляду, потупив очі. Хотів уже піти геть, але дівчина підійшла до нього. Опустила одну бретельку сорочки, опустила другу. Біла шматина зсунулася на траву, що виросла на глиняній долівці.

Мальва потягла Кубу на ліжко й дала йому, як баба хлопу. Тривало це недовго, бо хлопець скінчив, ледь-но увійшов у її тепле тіло. Зробив потім ще кілька рухів, але було то радше смішно, ніж приємно, і Куба відчув себе страшенно ніяково. Зупинився і просто ліг біля Мальви. Якось невпевнено гладив її по животу, але дівчина здавалася йому дивно напруженою, тож перестав.

Заплющив очі й бозна-як заснув. Коли прокинувся, пізня ніч висіла над світом. По кімнаті йшов холодний подмух, як на луці після півночі, коли від ріки тягне туманом. Ліжко було порожнє. Разом із Мальвою зникла трава, зникли волошки, зникли пущики під стелею. Повітря в кімнаті пахло вже не туманом, а лиш протягом. Протягом, гнилизною і пилом, як це часом буває в нетоплених хатах; так.

X. ПРО СЕРЦЕ — ВДРУГЕ

Повідають, що баби прагнуть від своїх хлопів усього, а хлопи від баб — тільки одного; що іноді буває найправдивішою істиною, а іноді — несосвітенною дурницею.

Після тієї ночі Куба боявся, що Мальва зникне, зникне назовсім, залишивши його тільки зі жменькою спогадів і з голодом у серці, таким голодом, який неможливо вгамувати. Або що станеться ще гірше: Мальва зникне й чарами так затуманить йому голову, що він зовсім її не пам’ятатиме.

Сталося щось зовсім інше й набагато гірше.

Перед самими дожинками похолодало, випав дощ, і світ просякнув вологою. З лісу тягнуло цвіллю й грибами. Кольман почав навіть палити в печі, бо в його дружини ночами мерзли ноги.

У день свята господа від самого ранку бриніла гомоном і рухом. Баби зносили хліби й медові калачі з нового зерна, і в усій кнайпі запахло свіжим хлібом і кмином. У духовках пеклися яблука, в попелі під ними — картопля, на рожнах крутилися кури й когути, вибили також затички з перших бочок молодого пива. Це був добрий рік, і нічого не бракувало.

Жир шкварчав, і пахкий дим здіймався вгору, наче це була не кнайпа, а єврейська святиня. Ніякі не грилі й печі, а жертовні вівтарі, і все це не для блідого, замученого Бога християн, а для товстого, старого й міцного Бога євреїв. В усьому тому шарварку Рубін Кольман вертівся, охоплений пророцьким піднесенням. Доглядав за м’ясом, що запікалося, куштував пиво й оковиту, кричав і лаявся, айнекляйнемітешмок, і здавалося, що це не один Рубін, а десять. Навкруг нього жінки, бо в кожній святині мусить бути багато жінок. Дочки Кольманівни, шабес-гойки й хлопки, бо в час дожинок навіть поважна господиня має допомогти в жидівській кнайпі.

Куба не міг потрапити всередину, аби відщипнути бодай шматочок від того добра, бо Кольман разом зі Старим Мишкою щоразу загадували йому якусь нову роботу. Спершу замітав подвір’я, потім білив пліт, а під кінець мусив запрягти міцного мишастого коня в бричку і поїхати аж до Бжостка, до аптеки Лукасевича, по гас і горілку на полині й кропі за чеським рецептом. Тож мав Куба повні руки роботи, але все одно вдалося йому вгледіти Мальву, яка поралася разом з іншими бабами. Цього вистачило. Не зникла.

З поїздкою зійшов йому цілий день. Хоча Бжостек був найближчим містечком, але дорога була далека, весь час проти пекучого сонця, раз вгору, раз униз, а понад те ще й розмокла після дощу. Мишастий же був упертий і злостивий, гейби не кінь, а віслюк.

Біля підніжжя куполоподібного узгір’я, на якому стояло містечко, тварина остаточно відмовилася від співпраці. Мишастий зупинився, звісив голову й тільки зиркав спідлоба, коли Куба штовхав його й обкладав батогом. Довелося тоді парубкові злізти з воза й самому видиратися на круте заболочене узгір’я. Кінь, видно, мав свій розум, бо трохи вище інший віз стояв упоперек дороги з волом, що заплутався у зламаний дишель. Віл ревів, криві ноги ковзали в болоті, й не було навіть мови, аби спромогтися вибратися вище.

Кубі, однак, було байдуже до кмітливості мишастого. Його охопила лють, і злий він був на все: на заболочену дорогу, яка на кожному кроці вислизала йому з-під ніг, на старого Кольмана, який відправив його в дорогу, на вельможного пана дідича, для якого мала бути горілка на травах за чеським рецептом, на мух, які кусали немилосердно, бо день був паркий і задушливий. І на час, який злостиво крапав намарно, хвилина за хвилиною, а цей-бо час Куба міг провести з Мальвою.

Така це була гівнярська лють.

Він мовчки минув хлопа, який кричав і просив допомогти, отого, біля брикливого вола, і побіг на ринок. Бжостек був невеличким містом: шість вуличок, серед яких одна головна з Пільзна до Ясла, костел з вежею, увінчаною цибулястим дахом, низенькі будиночки