Читати книгу - "Лiрниковi думи, Степан Васильович Руданський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Помолився богу,
Поклонився батьку й неньці
І пішов в дорогу.
І Адаму ніби легше:
Він надію має,
Що достануть йому з раю,
Чого він бажає.
ХХV
А синок пішов Адамів,
Куди вели очі,
І приходить на край світу
Близько полуночі.
І злипалось ясне небо
З темною земльою,
А за небом спочивало
Сонце над водою.
І говорить він до сонця:
«Сонце, боже сонце!
Покажи ти мені, сонце,
До раю віконце!»
Показало йому, сонце
То віконце скраю,
І проліз синок Адамів,
І пішов до раю.
І приходить він до раю:
Брами під замками,
Коло брами херувими
З гострими мечами.
І говорить син Адамів:
«Ангели святії!
Поступіться, відімкніте
Брами віковіі.
І що-небудь з раю дайте:
Батько умирає!»
А їден із херувимів
Йому одвічає:
«Раді б ми, Адамів сину,
Брами відчинити.
Да ключі не в нас, а в бога -
Нічого чинити.
Їднаково для Адама:
А віддам, що маю!..» -
І дав прут, що бог Адама
Виганяв із раю.
XXVI
Повернувся син додому:
Вся сім'я встрічає,
А Адам посеред хати
Дух свій іспускає.
І кивнув на свого сина,
І став говорити,
Щоб йому із того прута
Обручі зробити.
І на троє прут розтяли,
Обручі зробили
І на голову Адаму
Міцно наложили.
І, говорять, перестало
Голову ломити.
Но даремне наш прапрадід
Думав вічне жити.
Надаремне й син таскався
В далеку дорогу:
Ще до рання Адам бідний
Віддав душу богу.
І зібрались його діти,
Правнуки і внуки,
І зробили домовину,
Підняли на руки.
І понесли, поховали,
В землю закопали,
І на першії могилі
Гірко заридали.
Заридали і могилу
Слізьми оросили.
І ті обручі з могили
Паростки пустили.
І з тих паростків потому,
Де Адам і Єва,
Стали кипарис, кедрина,
Й триблаженне древо. [5]
(19-22 серпня 1856 р.)
2. ВЕЛЕТНІ
І
Були люде - великани,
В півверстви шагали
І руками мало-мало
Неба не сягали.
Ніпочому для них були
Гори і долини;
Ліси гнулись під ногами,
Як тонкі билини.
І згордили сильні люде
Із своєї сили,
Загордили і гріхами
Бога прогнівили.
Рано богу не молились,
Посту не тримали,
Їли, пили і гуляли,
Свят не шанува.
Стали баби чарувати,
Дочок научати,
Батьки волю синам дали
Пити і гуляти.
І піднялись син на батька,
А дочка на неньку;
Брат з сестрою проводжали
Ніченьку темненьку.
Кров, як воду, проливали,
Різали, вбивали
І гріхами все тяжкими
Землю укривали.
ІІ
І збудили гріхи в небі
Господа святого,
І поглянув господь сильний
З неба високого.
І поглянув - і задумав
Цілий світ згубити,
Тілько Ной [6] зачав безгрішний
Господа молити:
«Не губи їх, сильний боже.
Може, обратяться:
Нехай тілько перед ними
Чуда появляться!»
І послухав господь Ноя:
Кару відкладає
І на небі ясне сонце
Кров'ю обливає.
І в полудень ясне небо
Страшно потемніло,
І, як шибка серед неба,
Сонце червоніло;
І стемніла земля ціла,
Стала, як могила,
І стадами меж хатами
Звірина бродила.
І говорить Ной правдивий:
«Кайтесь; сильні люде!
Сонце гасне, звірі бродять,-
Кінець світу буде!»
Но даремнеї грішні люде
Того не вважають:
П'ють, гуляють, розбивають,
Бога прогнівляють.
IІІ
І задумався бог сильний,
Став думу гадати,
Яку кару грішним людям
За гріхи їх дати.
І придумав на всім хлібі
Колос стеребити
І всіх грішних нечестивих
Голодом зморити.
Тогді жито і пшениця
Не такі бували:
Всю стеблину аж донизу
3ерна обливали.
І зійшов господь із неба,
Зшморгує колосся,
Аж, на щастя, в полі бути
Ною довелося.
Ухватив він каждий колос
На верху рукою
І говорить: «Ще раз, боже,
Молюсь пред тобою.
Ми не варті твого хліба,
Ми то добре знаєм,
Но, як схочеш, і без того
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лiрниковi думи, Степан Васильович Руданський», після закриття браузера.
