Читати книгу - "Гробниця світла та помсти, neliksi"

—  Я слухаю.

— Для початку, ви впевнені, що можна довіряти цим двом юнакам?

— Так, вони допоможуть.

Важко зітхнувши, Сабія сказала.

— А те, що ви справді дитина для ритуалу?

— Так, це теж. Я довго міркувала над цим, і мій пазл склався. Всі факти сходяться до одного.

— А тепер, останнє запитання. Що ви хочете зробити з Марою Васейнс?

— Цього я ще не знаю. Певно спочатку поговорити. Дізнатись, де ж зараз мої батьки.

— І що, від мене потребується?

— Ти маєш піти зі мною.

— ЩО?!?!?!

— Не дивуйся ти так, у тебе в єдиної є сила. Допоможеш мені.

— Я не зможу, моя сила найслабкіша.

— В тебе вона хоть є!

— А що ми тоді скажемо Богині Афрі?

— Нічого, пропадемо і все.

— А потім, що буде?

— Скажемо гуляли, і заблукали лісом.

— Але ми ж знаємо цей ліс як свої 5 пальців.

— Хватить шукати причини Сабія!

— Я п..пр..про

— Буде так як я сказала! Ти зрозуміла?

— Т..так с..слухаюсь принцесо.

Неочікувано в кімнату хтось зайшов.

— Вітаю дівчата!

— Богиня Афра! Здраствуйте!

— Вітаю матінко!

— Гестія, як ти? Вже відпочила?

— Так матінко, почуваюсь набагато краще!

— Прогулянка пішла тобі на користь, дай Боги. Також треба більше проводити часу на свіжому повітрі!

— Звісно!

— Ну, якщо все добре, я тоді піду. Спокійної ночі!

— І вам матінко!

— Принцесо, я мабудь теж піду!

— Добре, можеш йти. Але перед світанком, щоб ти була в кімнаті!

— Звісно, як скажете! Спокійно ночі!

Сонце почало світити в очі, від цього я проснулась, і зрозуміла, що вже світанок.

Глянувши в бік, я зрозуміла, що біля мого ліжка хтось стоїть.

— О Боги! Сабія, ти чого тут стоїш?

— Ви самі мене попросили, принцесо!

— А точно, ходімо мерщій.

Ми тихенько вийшли із палацу, щоб нас ніхто не замітив, промінці сонця світили не тільки нам в обличчя, ай освітлювали нам дорогу.

Ми зайшли в ліс і помітили, як сонце пробивається крізь густе гілля.
Неподаліку було чути шум потоку, що тече поруч.

— Ну ось ми знову біля порталу - неохоче сказала Гестія.

— Угу, ну що ж тоді, я перша?

— Давай я, все-таки не перший раз це роблю.

Гестія вступила в портал, а за нею і Сабія.

*Через декілька хвилин*

— Агов, Сабія, прокидайся

— Вставай, нам час йти!

— Ой, головонька трохи болить. 

— Це просто реація на новий вимір, це пройде.

— Добре, тоді ходімо.

Через пару хвилин Сабія сказала.

— Якщо чесно, цей ліс дуже відрізняється від нашого.

— Ага.

— А ще, тут трохи моторошно.

— Ах-ха-ха, не бійся, ми вже майже вийшли з нього.

 По дорозі їм зустрічалось безліч цікавих місць і незвичайних пейзажів, які захоплювали їх увагу. 

 Через деякий час вони зустріли Ейдена, йому було приємно познайомитись з новою дівчиною.

 Пізніше вони разом попрямували до їхнього затишного, дерев'яного будинку. Дівчата все розповіли їм та їхній план дій. 

 На превеликий жаль, з ними погодився йти тільки Тайсон, і вони троє попрямували до Мари.

— Ти впевнена, що треба йти до неї?

— Так, а що?

— Просто я не впевнений, що нас до неї пустять.

— Пустять, не переживай, в нас є план.

Через пару хвилин, вони замітили віз, на якому вирішили поїхати дальше.

Своїм тихеньким голосом Сабія прервала тишу.

— Чудово, що ми зустріли цей віз, так ми могли ще довги йти.

— Так, нам повезло, адже в цих лісах рідко зустрінеш віз або взагалі людей.

Спереду нас хтось вигукнув.

— Агов, ми приїхали, виходьте.

— Так швидко?

— Я дальше не везу.

— Чому?

— Пф, там ж Васейнс проживає, не дайте Боги з нею зустрітись ‐ промовив чоловік.

— Гестія, йдемо вже.

— Тайсон, нам ще довго йти?

— А ти подивись туди - взявши мою руку показав у бік палацу.

— Ого він такий...

— Старовинний?

— Це теж.

— Ну що, ходімо.

Підійшовши ближче, біля входу до палацу, стояла вартові. Їх було декілька, небагато.

— Вітаю, ми шукаємо Мару Васейнс, ви б не могли нам допомогти?

— Краще б не шукали, йдіть звідси.

— Це погроза?

— Порада.

— Нам терміново вона потрібна!

— Я сказав усе, не хочете по доброму - не закінчив речення, вартовий взяв силою Гестію за шию, піднімаючи її по стіні.

Гестія хриплим голосом промовила: