Читати книгу - "Арахна , Arachne "

Після того як ельф пішов, Арахна довго стояла у своїй печері, оточена тишею і мороком. Думки вихором проносилися в її голові, наводячи її в розпач. Вона розуміла, що полюбила Еландіна, але він пішов, залишивши її знову на самоті.

Кожну мить здавалося вічністю. Її павучі лапи тремтіли, а серце, що вперше відчуло кохання, стискалося від болю. Вона відчувала себе розірваною на частини, її душа була мучена протиріччями. Вона була чудовиськом, проклятою істотою, але вперше в житті їй захотілося бути чимось більшим.

Арахна ходила печерою, її рухи були різкими і нервовими. Вона торкалася стін своїх павукових лап, залишаючи на них сліди розпачу та болю. Її думки були сповнені спогадів про зустріч з Еландіном, про його шляхетний погляд, про його доброту. Вона бачила його перед собою, але щоразу, простягаючи до нього лапу, він зникав, як привид.

Вона говорила віршами, звертаючись до порожнечі:

— Кохання, що в моєму серці спалахнуло,

Перетворилася на біль, що не дає мені сну.

Ельф прекрасний, що пішов,

Залишив мене з тяжкістю та порожнечею.

Її розпач ставав все сильнішим. Вона відчувала, як пітьма знову огортає її, позбавляючи надії та світла. У голові звучали слова прокляття мага, що нагадують про її вічну долю. Вона розуміла, що її любов була приречена, що вона ніколи не зможе бути поряд із тим, кого покохала.

- Я приречена на самотність,

Моє серце розбите, - шепотіла вона,

— Але я не можу його забути,

Він світло в моїй темряві.

Страждання Арахни ставали нестерпними. Вона усвідомлювала, що навіть якщо вийде на світ завдяки обручці, її душа залишиться в темряві, без ельфа, який подарував їй надію та розбив її серце.

Арахна стояла посеред своєї темної печери, охоплена відчаєм і не знаючи, що їй робити. Вона відчувала, що її існування більше не має сенсу. Її погляд упав на магічне кільце, залишене Еландіном. Невпевнено піддягаючи його кігтем, вона одягла обручку на палець.

Раптом яскраве світло осяяло всю печеру, наче ранкове сонце прорвалося крізь щільні хмари. Світло було таким сліпучим, що Арахне довелося заплющити очі. Вона відчувала, як її тіло починає змінюватися, як магія обручки охоплює її з голови до ніг.

Коли світло почало згасати, Арахна розплющила очі і виявила, що її павукова форма зникла. Тепер вона стояла посеред печери у вигляді неймовірно красивої дівчини. Її чорне, як ніч, волосся блищало, наче відполіроване до досконалості, падаючи м'якими хвилями на плечі. Яскраво-блакитні очі сяяли, як два сапфіри, відбиваючи кожен промінчик світла. Ніжно-рожеві губи здавалися соковитими й принадними.

Її фігура була воістину божественною: високі груди, тонка талія та витончені стегна створювали ідеальні пропорції. Вона була одягнена в чорну сукню зі срібною обробкою, яка облягала її тіло, підкреслюючи кожну лінію та вигин. Накитка з найтонших волокон павучої нитки, виткана її власними руками, обрамляла її плечі, додаючи образу таємничості та вишуканості.

Сукня переливалася на світлі, наче його тканина була зіткана з самої темряви та зоряного світла. Волокна павучої нитки створювали витончений візерунок, нагадуючи про її справжню природу, але водночас підкреслюючи її нову, людську красу. Кожен крок, який вона робила, був плавним та граціозним, як у королеви, чий трон був створений не із золота, а із самої природи.

Арахна здивовано дивилася на свої нові руки, тонкі та витончені. Вона провела пальцями по волоссю, відчуваючи їх м'якість. Її очі сяяли з новою силою, а на губах з'явилася легка посмішка. Вона відчувала себе новою, оновленою, але в той же час все ще залишалася тією Арахною, яка зберегла життя Еландіну.

Тепер вона була готова вийти на світ і вирушити на пошуки свого кохання.

Арахна, ще раз глянувши на обручку, що сяє на її пальці, глибоко зітхнула. То справді був королівський дар. Вона відчувала магію через її тіло і знала, що тепер готова вийти на світ.

З цими словами вона рішуче зробила крок до виходу з печери. З кожним кроком світло ставало яскравішим, поки нарешті вона не опинилася на порозі.

Перше враження було приголомшливим. Вона стояла, оточена сяйвом ранкового сонця, яке м'яко торкалося її шкіри. Вперше за довгі роки вона відчувала тепло сонячних променів, що пробивалися крізь крони дерев, і це відчуття наповнювало її радістю та здивуванням.

Її очі, що звикли до мороку печери, повільно звикали до яскравого світла. Вона побачила зелені луки, розсипані квітами всіх відтінків веселки, і високі дерева, чиї гілки тихо шепотіли під легким вітерцем. Птахи співали свої ранкові пісні, додаючи мелодію до чарівної картини, що розгортається перед нею.

Арахна глибоко вдихнула свіже повітря, насичене ароматом квітів та свіжого листя. Її серце билося прискорено, і вона почувала себе вільною, як ніколи раніше. Кожен зітхання приносило нове почуття легкості та радості, кожен крок наповнював її силою та впевненістю.

Вона відчула землю під своїми ногами, м'яку та теплу. Вітерець ніжно обвивав її, граючи з ее чорним волоссям, яке майоріло позаду, немов шовкова завіса. У цей момент вона відчувала себе частиною природи, злитої зі світом, що вона так довго не могла бачити.

Арахна стояла, насолоджуючись кожної миті, і з усмішкою на губах сказала самій собі:

"Настав час вийти на світ і знайти коханого".

З цими словами вона впевнено зробила перший крок назустріч новому світу, готова зустріти всі труднощі та радості, які чекають на неї попереду.

***

Арахна йшла лісом, її легкі кроки майже не видавали звуку на м'якій лісовій підстилці. Навколо неї оживала природа: птахи співали свої ранкові пісні, звірі обережно виглядали зі своїх укриттів, спостерігаючи за нею.

Ліс був справжнім царством зелені, його величні дерева тяглися високо в небо, створюючи природне склепіння з гілок і листя, що переплітаються. Крізь цей зелений купол пробивалися промені сонця, граючи на листі і створюючи золотисті плями світла землі.