Читати книгу - "Фармацевтична компанія "Чорнобривці"., Галіція Мідвест"

Бліда, висока істота, яка сиділа навпроти Грегорі за столиком у одному з найстаріших пабів Единбургу, розповсюджувала нудотний, гнилий сморід навколо себе. Міазми, з стійким запахом кислих щів, з ентузіазмом садиста-початківця  розважалися зі шлунком молодого чоловіка, то стискаючи його  болючими спазмами, то розстискаючи. Одночасно, чорні порожні очі - дірки на пласкому обличчі Злидня Козлоффа, здавалося висмоктували  душу. 
— Ми вимагаємо, щоб ви позбулися побічної дії! Нам потрібна нова партія таблєток нєгайно! — неприємний акцент Козлоффа наждачним папером шкрябав ніжні слухові нерви вух Грегорі. 
— Вимагаєте? Я вас попереджав, що ліки не пройшли усі перевірки, як і не отримали відповідних сертифікатів безпеки та якості. Ви ж наполягали, що ваші учьониє всьо доработают, — Грегорі глумливо скопіював грубий акцент Козлоффа. 
— Ми подозрєваєм, што ви нас обманулі, — Злидень позеленів. Грегорі помітив, як брудно-зелений , густий гній все інтенсивніше забарвлював неприродньо білу шкіру Злидня. Нестерпний сморід змусив Грегорі нервово схопитися з-за столу. 
— Гаспадін Козлофф,  я вважаю, що наші домовленості себе вичерпали і нам більше не варто зустрічатися, - темні очі молодого чоловіка вороже блиснули гнівом. Він попрямував до кривих, деревʼяних сходів, які виводили нагору з підземелля пабу. 
Синюшні губи Козлоффа скривилися у огидній посмішці, а очі- дірки зловісно примружилися. 
Через два столи за спиною Злидня безтурботно гомоніла закохана пара. Красива, молода жінка вбрана у тісну , відверту сукню з блискучими лелітками, легковажно сміялася, відкидаючи рукою пасма білявого волосся з обличчя. Елегантний чоловік середнього віку спопеляв струнку фігуру звабливої білявки пристрасним поглядом золотих, палаючих очей. 
— Я зараз виблюю, — прошепотіла дівчина на вухо Містерові Ругару і  знову якомога веселіше зареготала, — то які у тебе плани на вечір, любий? 
— Час нам вшиватися, Либ, — лагідно відказав чоловік. 
Дівчина поволі підвелася з-за столу. Хитаючись на високих підборах, вона  невпевнено вирушила до виходу. Чоловік у вдало допасованому до його стрункої фігури синьому костюмі,  притримував свою нетверезу супутницю за талію. Несподівано Либерті спіткнулася і вхопилася за деревʼяну спинку крісла Злидня. Козлофф інстинктивно простягнув їй руку, щоб допомогти підвестися. Дівчина, ненароком зазирнувши у мертві очі Злидня, з відразою відсахнулася від бридкої зеленкуватої долоні з довгими, гачкуватими пальцями. З безодні очей Злидня  сочився густий, як смола, морок. Либерті затримала дихання. Вона зухвало усміхнулася Злидню і підводячись, вигукнула просто в  його бліду пику: 
"Фууу! Як тут нестерпно смердить кіслимі щамі! "
Срібноволосий чоловік підхопив дівчину під руку і, зніяковіло кивнувши головою Козлоффу, рвучко потягнув її до сходів, якими десять хвилин тому піднявся на гору Грегорі. 
— Не перегравай і не привертай до себе увагу, — зашепотів Містер Ругару у спину дівчині. 
Либерті вже зняла перуку і підбори. Босоніж вона стрімко долала круті сходи. 
— Хіба я не справилася зі своєю роллю? , — засміялась Либерті. 
— Ти чудова акторка. Та Оскар і овації нам сьогодні не потрібні, — захекано відповів Ругару, підіймаючись вгору. 
Вони вибігли з пабу у ледь освітлений провулок. Зупинившись, Ругару принюхався. " Кляті злидні", —рикнув він, — зовсім забили мені нюхові  рецептори своїми маскувальними, кишковими  газами. 
— Там хтось є, — Либерті показала рукою у напрямку одинокого ліхтаря у кінці провулку. Невиразна постать сповільнила ходу і притулилася до стіни будинку. 
— Ходімо швидше, — тихо рикнув Ругару до дівчини. Не встигли вони наблизитися до незнайомця, як з провулку справа від них вигулькнули дві темні істоти. Випередивши худі, довгі постаті, Ругару торкнувся плеча Грегорі: 
— Грегорі МакЧур? — ствердно  спитав він, пильно роздивляючись обличчя незнайомця у жовтому світлі вуличного ліхтаря. 
Зловісні постаті перегородили дорогу захеканій Либерті: 
— Заблуділась, лєді?, — єхидно спитала одна з них. 
Дівчина зупинилася і відійшла в сторону, розгойдуючи у правій руці босоніжки з гострими, тонкими підборами. 
— Це наш знайомий. Відійдіть з дороги. 
— О, і наш тоже! — глумливо захихотіла інша істота, наближаючись до Либерті. 
Тим часом молодий чоловік схопився за голову і з відчаєм роззирався довкола розгубленим поглядом.
— Хто такий Грегорі МакЧур?, — розпачливо вигукнув він, — яке моє імʼя? 
Ругару мав намір схопити схопити чоловіка за руку, але злякав дезорієнтованого Грегорі різким рухом . 
— Проблєми?, — злидні виросли біля Вовкулаки високими, блідими поганками. 
— Чєк нємного уставший, — один з них вишкірив у моторошній посмішці гнилі зуби, панібратськи поклавши покручену кінцівку на плече заклякого у розпачі чоловіка.
Ругару тихо вилаявся, даючи Злидням дорогу. Вони хутко взяли розгубленого Грегорі під руки і поволокли його у темний провулок. 
Либерті, яка осторонь спостерігала усю це сцену, обурено вигукнула до Вовкулаки
— Ми що ото так дозволимо їм його викрасти? 
— Не хвилюйся, — задумливо відповів Ругару, — музичне шоу буде феєричне. Я щось зголоднів, ганяючись за цим довбнем. Складеш мені компанію? 
— З задоволенням, — погодилась дівчина, одягаючи босоніжки на високих підборах, — але за умови, що ти мені усе нарешті поясниш.