Читати книгу - "Фармацевтична компанія "Чорнобривці"., Галіція Мідвест"

— Я відвезу тіло брата на цвинтар, — сказав Петро Марусі, — нам всім буде краще забути про цю історію. Тебе виправдали. Гриць мав репутацію гульвіси, жінки його любили. Як і для нашого виду буде безпечніше, якщо ти підтримаєш офіційну версію. 
— Що я вбила його з ревнощів? — Маруся затулила руками обличчя, ридаючи, — але ти ж знаєш, що це неправда. Я хотіла допомогти. Ти мені не віриш? Ти також мені не віриш? 
— Марусе,  я знаю про твоє добре серце та щирі наміри.  Як і ви кохали один одного. Та хто ж повірить у історію про Вовкулаку, який хотів відмовитися від власного виду і Чаклунку, що створила чарівне зілля? 
Сльози нестримно текли обличчям дівчини. Вона безвольно опустилася на ґанок, усвідомлюючи, що вона не має жодних доказів, щоб довести свою невинуватість у смерті коханого. 
Петро накрив тіло брата рядном. Зітхнувши, він присів на ґанок поряд з Марусею. Дівчина нарешті впоралася з емоціями. 
— Твоя правда, Петре, — спокійно сказала вона. — Нам краще більше ніколи не повертатися до розмов про те, що сталося. Я тільки хочу, щоб ти знав, яким сильним було наше кохання. Я б ніколи не завдала болю Грицеві, бо моя любов чолом сягала неба. 
Маруся повільно підвелася і підійшла до возу. Вона відгорнула тканину з обличчя мертвого коханого і ніжно провела рукою по його густому темному волоссі. Дівчина нахилилася до Гриця, наче хотіла його поцілувати, але вона знала, що сліди отрути залишились на його міцно стиснутих губах. Натомість Маруся щось прошепотіла мерцеві у вухо. 
Після того, як Петро повіз тіло Григорія на цвинтар, дівчина повернулася до хати, розчесала своє чорне, довге волосся і вбралася у чисту, вишивану сорочку. Зібравши усе своє зілля, малюнки та розрахунки вона вкинула їх у розпечену піч. Востаннє кинувши погляд на свою оселю, тихою, зоряною ніччю дівчина  назавжди покинула свою домівку. 
Меріголд стояла посеред високих мальв і прислухалася до їх тривожного шепоту. Квіти хвилювалися і перебивали одна одну, намагаючись першими донести новини до слуху жінки. Вона ніжно погладила стовбур однієї з пишних мальв, дякуючи за зібрану інформацію. 
Чаклунка повернулася до свого розкішного будинку і запалила вогнище у вбудованому у стіну каміні. Дрова тихо потріскували. Коли полумʼя стало достатньо сильним, Меріголд взяла зі столу важку книгу з текстами заклинань і, присівши навколішки перед полумʼям, голосно сказала "вода не втопить ту, хто їй належить, земля захистить ту, хто їй належить, вогонь не спопелить ту, хто йому належить". Полум'я раптово змінило колір на смарагдово-зелений і жінка відчула, що вона опинилася поза простором і часом. Світ навколо став невиразним і примарним, ніби дим, що повільно розвівається вітром. 
— Агнес, — гукнула Меріголд, пильно вдивляючись у примарні фігури, які поставали перед нею з диму. Фігури набували обриси жінок, які були страчені за чаклунство. Вони гойдалися навколо Мергіголд, але серед них не було тієї підтримки якої вона потребувала найбільше. Тієї, яка зустріла її, коли вона увійшла у портал тієї ночі,рятуючи свого ще ненародженого сина. 
Власниця невеличкої крамниці, Аґнес Фінні буда сміливою та гострою на язик жінкою. Якось, прогулюючись ранком вулицями Едінбургу, вона зустріла  розгублену, сумну дівчину. Той глибокий розпач і біль, який вона побачила у очах незнайомки, торкнувся її серця. Дівчина була чужинкою. Розуміючи усю небезпеку, що очікувала дівчину, залишись вона одна у цьому місті, Аґнес, всупереч пересторогам власних думок, відкрила їй двері своєї домівки. Так почалося нове життя Марусі. Аґнес одразу зрозуміла наскільки  була талановитою дівчина і як добре зналася на травах. Набридливим сусідам, Аґнес розповіла історію про те, що Маруся була сиротою, а її чоловік помер від сухот, залишивши  молоду дружину вагітною без жодних засобів для існування. Допитливі люди трохи попліткували, але Маруся була ввічливою, тихою та привітною і радо допомагала покупцям у крамниці Аґнес, то й плітки та підозри з часом вщухли. Після народження Грегорі, Аґнес відчула, що малюк дав їй досі невідомий досвід ніжної турботи. Вона все більше проводила час з малям, передавши усі справи у крамниці Меріголд. Після смерті жінки, дівчина успадкувала її крамницю. 
— Аґнес! — ще раз вигукнула Меріголд. Дим став густішим. Меріголд простягла руки вперед, намагаючись відчути свою опікунку. 
— Моя дорога дівчинко, — почула вона знайомий голос Аґнес у себе за спиною. Меріголд повільно обернулася, намагаючись не розвіяти димові постаті. Перед нею коливалася невиразна фігура Аґнес. Жінка торкнулася диму рукою і Аґнес постала перед нею, наче жива. 
— Моя рідна, — у голосі Меріголд забриніли сльози, — я так сумую за тобою. 
— Я знаю, моя хороша, — посміхнулася до жінки Аґнес. 
— Вони згадали про мене, — схвильовано сказала Меріголд, — про мою душу, мої пісні. Але вони досі думають, що я вбивця!
Аґнес з сумом та любовʼю подивилася на стурбоване обличчя Меріголд. 
— Хіба має значення те, що думають про тебе інші? Залиш минуле там, де воно повинно бути. Твої пісні живі. 
— Пісні вбивці, Аґнес, — розпачливо вигукнула жінка. 
— Ти легенда, Меріголд. Хтось завжди дасть тобі нове життя у іншій версії перебігу невідомих подій, які трапилися у минулому. 
— Це вже відбувається, Аґнес. Я це відчуваю. Чи будуть ті, хто пишуть ці історії добрими до мене? 
— Я не знаю. Але живим тим новим життям сміливо. Адже ти легенда Землі своїх предків. 
Постать Аґнес знову стала розмитою. Дим поволі розсіювався. Меріголд заплющила очі. 
Жінка в задумі дивилася, як зникали останні відблиски полумʼя на темних стінах. Вона підвелася з підлоги і вирушила до своєї лабораторії. Роздивляючись свою розквітлу сукню, Меріголд думала про слова Аґнес. "Невже дійсно, історія не має одного автора? Чи може бути, що кожен з численних оповідачів внесе щось своє в її історію". 
Жінка увімкнула великий екран і вивела на нього зображення сукні. "Якщо це так, то у мене є можливість створити зовсім нову реальність, використавши всю силу мого походження і таланту. І цього разу ця історія буде не про нещасну дівчину, що отруїла зрадливого коханого." 
Сукня спалахнула помаранчевим вогнем, коли Меріголд швидко почала писати хімічні формували, кардинально вдосконалюючи дизайн свого витвору.