Читати книгу - "Кривава повня, Анна Ліє Кейн"

- Фарельд швидко зрозумів, що перед ним дитина з особливим даром. Я був таким розгубленим, що не приховував своєї суті. Мені здалося, що чоловікові, який заспокоїв мене, лагідно поговорив та нагодував, можна вірити. І це було моєю помилкою.

- Що він зробив із тобою? - я вчепилася пальцями у сидіння стільця, трохи нахилилася вперед, очікуючи відповіді Ґрейна. Не могла до кінця повірити у його розповідь. Та й, напевно, якби пів року назад схожа участь не спіткала Елері, мені було б ще важче прийняти таку правду.

- Він провів кривавий ритуал, - вимовив Ґрейн, підтверджуючи мої здогадки. - Йому довелося вбити декількох людей, щоб накласти пути, які я не зміг би зняти. Принаймні я завжди думав, що не можу звільнитися, - з кожним словом чоловік все нижче схиляв голову. Мені здалося, що в освітленій з усіх сторін кімнаті стало темніше. - Напевно, у девʼять років я не був готовий до того, що на моїх очах просто так вбʼють людей і заллють мене їхньою кровʼю. Це запечатало мене навіть сильніше ніж кривавий ритуал.

- Але темрява могла б розвіяти магію кривавого ритуалу, - прошепотіла я і облизнула губи. Та власний язик здався сухим і шершавим, наче камінь.

- Напевно, могла б, - не сперечався Ґрейн. - Якби у мене було більше знань. Адже у мене лишилося тільки те, чого мене навчили за час, що я жив вдома. Ніхто з людей Фарельда не володів темрявою. Ти сама знаєш, що таких дітей забирає Міністерство. До дечого я додумався сам, щось зміг прочитати у книгах, які діставали поплічники Фарельда. Але він завжди ретельно перевіряв те, що давав мені читати. Напевно, не хотів, щоб я знайшов спосіб звільнитися.

- Завдяки тобі Фарельд створив образ Тіньмара, - я відвернулася до стіни. Сіра фарба поблискувала, наче у неї була додана алмазна крихта. Світло вже почало мене дратувати. Я не могла уявити скільки б сама витримала у такій кімнаті. Чи змогла б я зосередитися на думках або заснути? Адже навіть прикриваючи повіки я бачила помаранчеве мерехтіння.

- Так. Тоді Фарельд шукав необхідні важелі, щоб схилити терези на свій бік. Влада Моріони відбивала майже усі його атаки та магію, яку він творив кривавими ритуалами. Але він швидко усвідомив, що до нападу темряви вони не готові. Та Фарельд не був самовпевненим ідіотом. Він користувався моєю силою обережно і виважено. Адже якби за нього взялося ще й Міністерство Підглядань, йому стало б непереливки. А поки підглядальники удавали з себе непричетних та лишень висловлювали щире занепокоєння, Фарельд у них під носом виростив для себе зброю.

Я здригнулася та вирівнялася. Сама не зрозуміла у який момент я згорбилася на стільці. Питання вирвалося мимоволі:

- Ти вбивав тих людей?

І одразу ж я прикусила губу в очікуванні відповіді. Ґрейн вагався, підбираючи слова, але відповів чесно. Більше я не відчувала, що він щось намагається приховати. Наче світло камери осяяло й усі його таємниці.

- Я збрешу, якщо скажу, що за увесь час нікого не вбив, - через силу вимовив демон. Мені хотілося наказати йому підвести очі, але я не наважилася. - Спершу я чинив опір наказам Фарельда. І кожна моя непокора каралася жахливим болем. Дитина не могла витримувати той жах довго, і мені довелося змиритися. Я намагався уникати вбивств, коли це було можливо.

- З твоїми силами Фарельд міг би знищити уряд Моріони, - приголомшено сказала я, але майже одразу зрозуміла свою помилку. Ґрейн пирхнув.

- І це привернуло б увагу Міністерства. Тоді я опинився б у схожій камері, а Фарельда б стратили. Ні, йому потрібно було інше. Він насолоджувався війною, яку розпочав, - у голосі демона вібрувала ледь стримувана лють. - Йому подобалося відчуття, що він може розпоряджатися життями, що на нього дивляться як на ідола та рятівника. Він отримував насолоду від того, що його імʼя знають усі, про нього говорять у Моріоні та за кордоном. Ця людина отримувала насолоду від процесу.

У приміщенні запанувала тиша. Я кусала губи, дивлячись на Ґрейна. Я вірила йому без будь-яких доказів. Хоча внутрішній раціональний голос і волав, що Румія права: не можна просто так вірити злочинцю. Зараз він сам зізнався, що на його руках є кров, і за це він має отримати покарання.

Але, можливо, воно не має бути таким жорстоким?

Чи зможу я довести, що Ґрейн робив усе це під дією кривавих ритуалів? Якщо взяти до уваги ще й вік, у якому він опинився тут, та й подорож у часі, то можна буде переконати суддів. І тоді вирок змінять. Замінять страту, наприклад, на десять чи пʼятнадцять років увʼязнення.

Зараз мені було все одно на кількість років. Я думала лише про те як зберегти Ґрейнові життя. А я його обовʼязково дочекаюся!

Думки вирували у голові, складалися у схеми та різні візерунки. Я намагалася зібрати пазл з усіх відомих мені законів, поправок та додатків. Віднімала та додавала до них аргументи, свідків та докази. Аж раптом все це розбилося. Я згадала, що судити Ґрейна не будуть, адже тепер він належить не Ізаріді чи Моріоні, а Міністерству Зовнішньосвітової розвідки.

- Ти зрозумів як звільнитися, коли я сказала про артефакт? - пошепки спитала я, і останній нерівний шматочок цієї історії став на місце. Я згадала яким дивним та задумливим став Ґрейн, коли я зверталася до дівчаток, думаючи що їх підкорили за допомогою кривавого ритуалу. Виявилося, що мої слова торкнулися іншого серця. - Ти зник у той вечір, тому що зрозумів як зняти дію ритуалу? Ти намагався викрасти артефакт з будівлі Міністерства? І потім! Наступного разу, коли мене знайшов Дорайн, ти також пішов до них!

- Так. Але перші два рази я не зміг дістати артефакт. І підглядальники навіть змогли мене побачити, та не спіймали.

- От чому ти мав такий вигляд, - я підняла руку і торкнулася чола. Закрила очі і прикрила їх долонею, але цілковита темрява так і не настала. Світло було усюди. Напевно, зараз навіть наші нутрощі сяяли. А я видихнула слова через спазмоване горло: - Магія карала тебе за спротив і змушувала вбити мене у криваву повню.