Читати книгу - "Війна з Росією"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
З цього моменту кожен корабель НАТО і кожна військова база по всьому світу перебували у повній бойовій готовності, вважаючи удар з боку Росії ймовірним. В газетах і телепередачах велись нескінченні дебати щодо законності цього нападу. Люди, які раніше взагалі нічого не чули про НАТО, не кажучи вже про статтю 5, тепер уважно вслухались у випуски новин і різноманітні телешоу, де експерти обговорювали важливість підписання цієї статті. І все це через те, що президент надто образився за поразку біля Лігатне й наказав помститися британцям, потопивши їхній флагманський авіаносець.
Холоднокровний, прагматичний політик на його місці не звертав би уваги на це судно, хай би воно собі плавало. І нехай собі британці граються у військові ігри істотно скороченою та недофінансованою армією. Західне занепокоєння поступово стихло б, і ніхто більше не заважав би Росії придушувати бунт прибалтійських народів. А тепер посаду прем’єр-міністра Великої Британії обійняв новий політик, який, на відміну від свого попередника, серйозно налаштований помститись. Палата громад проголосувала за імплементацію статті 5, щоб вступити в бій за Прибалтику. Та якби не інцидент із «Королевою Єлизаветою», цю статтю ніколи б не прийняли.
Тепер тільки лінивий британець не говорив про повернення до часів бліцкригу 1940 року. Та ще більший подив викликала реакція колишніх німецьких пацифістів. Реакція Бундестагу та Конституційного суду була дуже войовничою, і, звісно, стаття 5 теж була ратифікована. Також скидалося на те, що Америка разом із її новим президентом переорієнтується із Азіатсько-Тихоокеанської сфери впливу назад, до радикальних рішень з питань європейської оборони. Президент Сполучених Штатів провела належну церемонію із повернення тіл загиблих американців та ув’язнених на авіабазі у Лієлварде. Таким чином вона з певними нотками провини віддала їм шану і провела межу невороття. У Москві та Санкт-Петербурзі серед інтелігенції, яка ще не так давно була доволі лояльною до президента, почали ходити чутки, хоч наразі дуже-дуже притищені, що все це відбувається через втрату президентом самоконтролю після того, як він став посміховиськом перед телекамерами.
А тепер президент віддає наказ генералу Гареєву доручити майору Вронському — головному російському оперативнику в Латвії, відповідальному за полювання на «лісових братів», зайнятись пошуком якогось британського капітана піхоти. Це була пересічна людина, яку важко назвати навіть пішаком у цій смертельній грі в геополітичні шахи, в яку було втягнуто всю Європу. Тепер для Комарова ще більше ставало очевидним, що чутки в колах інтелігенції небезпідставні. Він розумів, що президент і справді все більше втрачає відчуття ситуації, а разом із ним і свій вплив. Помічнику президента це було прикро усвідомлювати, адже це означало, що він і сам опиниться у скрутному становищі, якщо його шеф і далі прийматиме невірні рішення.
До кімнати увійшла коханка президента.
— Дорогенький, — промуркотіла вона, погладивши рукою рідке волосся на голові президента, — давай-но по бокальчику шампанського. Вечеря вже майже готова...
Комаров швиденько підвівся і вийшов із кімнати. Той факт, що члени Воєнного кабінету не попередили його про неприємні новини, про які президенту мав доповісти генерал Гареєв, означає, що всі вони перед брифінгом обговорювали це поміж собою, але його, Комарова, більше не долучали до цих обговорень. Здається, лід зрушив. Настав час створювати нові коаліції.
13:45, понеділок, 5 червня 2017 року Білий дім, Вашингтон
До кімнати увійшов Піт К’яріні, секретар президента, й сів у м’яке крісло біля столу полковника Смітсона.
— Здоров, Ведмедю, — привітався він із Смітсоном, помічником генерала Ейба Мак-Вайта, радника президента США з питань національної безпеки. — У британській зовнішній політиці відбулись кардинальні зміни. Президент щойно спілкувалась із Олівером Літтлом, новим прем’єр-міністром. Це серйозний чоловік, на відміну від свого невдахи-попередника. І його команда рішуче налаштована на війну. Що б ви там не говорили про британців та їхній дурнуватий акцент, як у телесеріалі «Аббатство Даунтон», але вони готові діяти, хоча їм і знадобився час для прийняття цього відповідального рішення. І якщо вони вже вирішили грати, то не відступлять.
Ведмідь відкинувся назад у своєму кріслі.
— Отже, зробили висновки після потоплення «Королеви Єлизавети»?
— Однозначно, Ведмедю. Президента добряче зачепили потоплення цього авіаносця, а раніше — кількість загиблих серед військовослужбовців ВПС США в результаті нападу на авіабазу Лієлварде. Пані президент не пробачить Росії вбитих і поранених американських військових, яких із цинізмом відправив на батьківщину російський президент. Не має значення, повернув він тіла чи ні, він однаково залишається недолюдком. Та й сам факт цинічної участі Росії у чотиристоронніх переговорах щодо України, як це тепер називають журналісти, і демонстрація себе як відомого бренду «спецназ», розлютили президента Сполучених Штатів ще більше.
— Росіяни порушують правила своєї ж гри. Навіть якби президент Діллон і хотіла уникнути відкритого конфлікту, то на неї, поза сумнівом, натиснули б і змусили піти на конфронтацію. Також не варто забувати, що на борту авіаносця були представники CNN, FoxNews та інших ЗМІ... Дехто із них зник безвісти, ймовірно, потонув разом з іншими жертвами атаки. Якщо вбивство наших людей у Лієлварде — дурний вчинок, то вбивство журналістів це взагалі блюзнірство. Преса вимагає підтвердження особливих стосунків між США і Великою Британією. Нещодавня трагедія та прихильність президента Сполучених Штатів до прем’єр-міністра Великої Британії однозначно потребують від нас більш тісної співпраці з британцями. Англійці готові надати все, що у них є, для спільної протидії росіянам. Новий начальник штабу оборони Великої Британії вимагає атакувати Калінінград, щоб поставити росіян на місце і згодом запропонувати обмін на країни Балтії. І прем’єр-міністр Великої Британії повністю погоджується із пропозицією начальника штабу. Президент хоче обговорити це питання під час зустрічі в агентстві національної безпеки о чотирнадцятій тридцять.
— Дякую за короткий екскурс у справу, Піте, — басовито відповів Ведмідь. — Я передам твої слова босу, тож вважай, що він тепер теж у курсі. Але не очікуй від нього якихось миттєвих дій. Мій бос — найагресивніший генерал із усіх, з ким я коли-небудь працював, проте він буде діяти тільки тоді, коли знатиме
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з Росією», після закриття браузера.