BooksUkraine.com » Детективи » Зарубіжний детектив 📚 - Українською

Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

163
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Зарубіжний детектив" автора Єжи Едігей. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 79 80 81 ... 125
Перейти на сторінку:
class="p1">— Ну звичайно. Як ось вас бачу.

— Гм… — Желеховський знову взявся за кашкет. — Бувайте здорові… Як виникне потреба, змушений буду вас ще раз потурбувати. Шкода, що ніхто з зацікавлених осіб не говорить правди, і до того ж не говорить вчасно. Здається, що для висвітлення цієї справи міліція була б якраз у пригоді, чи не так?.. А шкода, що ви не зупинилися в якомусь готелі тієї ночі з суботи на неділю. Принаймні одним клопотом було б менше…

Вийшов, тихо причинивши за собою двері. Чоловік із жінкою перезирнулися.

— Що він хотів цим сказати? — Галина перевела погляд на зачинені двері, потім — на стіну.

— Не знаю. Тобто знаю, але мені важко з тобою про це говорити. Капітан, здається, не має тут багато роботи, зате чимало читає детективів. Оце зараз мчить на мотоциклі до міста і, якби міг кермо пустити, від радощів би руки потирав. Йому здається, ніби натрапив на слід нечуваного злочину. А винуватець, звичайно, я, відомий вбивця рідних дядьків і викрадач скелетів!

— Не мели дурниць! — Галина підійшла до ніші і ще раз зазирнула. — Тадеуше… Тадеку, що це все означає? Я боюсь… Чи не сниться все це нам?

— На жаль, ні…

11. РОЗМОВИ НА П'ЯСТІВСЬКІЙ ВУЛИЦІ

Капітан Желеховський, вийшовши з будинку номер вісім, не помчав на мотоциклі до міста і зовсім не мав охоти потирати руки. Поволі почвалав стежкою поміж кущів, тихо прочинив хвіртку, так само беззвучно зачинив її, а коли опинився на вулиці, затримався коло свого мотоцикла і витер долонею лоб.

— Щось ви зачастили на нашу вулицю!

Обернувся і побачив жінку, що стояла за огорожею сусіднього садка. В одній руці тримала садові ножиці, а другою подавала йому знак, щоб підійшов. Наблизившись, побачив ще й її чоловіка.

— Так, — усміхнувся капітан. — Маю тут деякі справи, не такі вже й важливі, але… Дуже гарні троянди у вас…

Жінка змахнула ножицями, наче даючи зрозуміти: її квітки ніщо в порівнянні з тим, що має вона за хвилинку довідатися від коменданта. Чоловік теж поволі наблизився до дротяної огорожі, і стояли вони тепер перед ним у витятому в заростях хмелю віконці, мов ідилічний образок з XIX століття. Однак мова жінки була зовсім не ідилічна.

— Я оце казала чоловікові одразу ж після похорону: «Суддя Мрочек був доброю людиною, хоч дуже важкий норовом і аж занадто справедливий, але з його смертю щось не гаразд». Так я сказала, правда, Франеку? — І, не чекаючи підтвердження, вела далі голосним шепотом: — Я відразу ж собі так подумала, як вас тут уперше побачила. Боже борони, ми не хочемо випитувати у вас, але ж даремне ви сюди раз по раз не приїздили б, правда ж так?

— Ну, нічого особливого… — Желеховський глянув на неї пильніше, не перестаючи, однак, усміхатися. — Деякі формальності мушу залагодити. Ви добре доглядаєте свій сад, еге ж? Певно, від раннього ранку возитеся в ньому?.. Ви нічого не запримітили цікавого того ранку, коли суддя втопився?

— Цікавого? — обернулась до чоловіка. — Як то цікавого? Неділя була, тихо. Чоловік не працював. Встали й поралися коло квітів. Я була якраз у тому краю саду й бачила, як суддя йшов до води.

— Сам?

— Певно що сам. Хто б до нього так рано міг би прийти. Може, сьома була, а може, трохи раніше або трохи пізніше було. Пішов за дюну, і тільки його й бачила… бачили, — поправилася хутко.

— А на вулиці ви не бачили» перед тим нікого?

— Якби хто був, то побачила б. Якраз отут, у цім ось місці, й працювала весь час. Вероніка може підтвердити. Вона саме до нього йшла, побалакали ще трохи через пліт. Але то вже було потім, коли він пішов…

— А молочниці ви не бачили? — перебив капітан. — Вона ж раніше приходить, десь о п'ятій чи шостій?

— Ні, в неділю трохи пізніше. Якраз як я встала, то хлопець їхав і затримався коло хвіртки.

— Хлопець?

— Так. У нас молоко розвозить Старостова. А по неділях завжди її син. Хороший хлопець — дитина ще. Зветься Владек. Їздить па велосипеді з багажником і возить у ньому пляшки.

— Ви бачили його, як віз молоко?

— Певно що бачила. Адже і ти бачив, Франеку? — повернулася до чоловіка, який ствердно закивав головою.

— Якраз встали, — проказав захриплим голосом. — Дружина постіль на балкон виносила, як він під'їхав. Ставить завжди велосипед посеред вулиці й розносить пляшки по хатах.

— А о котрій це було?

— Певне, після шостої. Може, за півгодини до того, як суддя вийшов на пляж.

— А Владек розносить молоко без вибору чи для кожного має окрему спеціальну пляшку?

— Як це, пане капітан? У нього півсотні пляшок в такому ящику. От і виймає по черзі, як їде… — вона аж нахилилась до Желеховського. — А що сталося?

— Нічого… нічого… спасибі. Просто поцікавився. Бувайте здорові… — недбало козирнув і попрямував до мотоцикла.

— Бачиш! — прошепотіла жінка до чоловіка. — Мабуть, недостача в молочному магазині! Але щоб Владек у матері крав — ніколи б не повірила. Такий порядний хлопчик на вигляд… Як можна помилятися в людях!

— Не балакай! — її чоловік покрутив головою, нагнувся, струшуючи мошкару з троянди. — Суддя завжди пив молоко, як ішов купатись…

— Боже! — затулила вуста долонею. — Завжди пиві Правда… Аби тільки хоч тебе не запідозрили?

— Мене?

— Він же тебе запакував до в'язниці.

— Нічого я до нього не. мав. Заслужив, то й посадили.

— А якщо комендант довідається, що в неділю тебе не було вдома?

— На роботі був, — чоловік знизав плечима.

— А ти справді був на роботі?

— А то ж де б мав бути! — однак при останніх словах відвів погляд, і жінка відчула страх.

Тим часом комендант підійшов до мотоцикла, але обминув його й наблизився до машини Мрочеків, протер заболочений номер, швидко записав його до блокнота.

Відвернувся, почувши кроки. Нотаріус Гольдштейн ішов поволі, тримаючи в руці розпухлу папку.

— Тільки-но з роботи? — запитав Желеховський.

— Так, так. З роботи. Контора ж одна на весь повіт, — опустив папку на колесо автомашини, витяг хусточку й витерся. — Все, досить. Незабаром пенсія. Ще рік. Та й, зрештою, вже неохота працювати. Коли він жив, завжди ходили разом на роботу. А в останні дні дорога до міста видається мені значно довшою.

— Так, це сумна історія… — Желеховський відійшов від машини. Гольдштейн підхопив свою папку й рушив поруч нього. — Добре, що я вас знову зустрів. — Капітан затримався коло свого мотоцикла. — Хотів би поговорити, але… не на вулиці. Ввечері, гаразд, якщо вам не важко?

1 ... 79 80 81 ... 125
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зарубіжний детектив», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зарубіжний детектив"