Читати книгу - "Війна лайків"

його використовували для підготовки до можливих зіткнень із радянською Червоною армією, а потім для акліматизації бійців у джунглях В’єтнаму. Після 11 вересня цю територію у 30 тисяч гектарів перетворили на вигадану провінцію Кіршам, де були дванадцять фанерних сіл, розташування умовного супротивника і купа професійних акторів у ролях цивільних посередині: коротше кажучи, все, що армія вважала за потрібне для моделювання змін у війні. Сьогодні Форт-Полк похваляється черговою інновацією для цього завдання: SMEIR.

SMEIR – скорочення для «середовища соцмереж та інтернет-тиражування» – моделює блоги, агентства новин та акаунти соцмереж, що сплітаються у віртуальне поле битви поверх фізичного. Команда оборонних підрядників та військових офіцерів моделює інтернет-активність невеликого міста – безладні пости, безневинні твіти та випадкові фрагменти вірусної пропаганди, – кидаючи виклик бійцям, що воюють у військових іграх Кіршам, щодо навігації цими цифровими теренами. Для напружених виснажених солдатів, яких ворог поливає бомбами й кулями, недостатньо врятувати місцеве населення і перемогти злих бунтівників; вони ще й повинні стежити за онлайн-спілкуванням.

З військового погляду, SMEIR має сюрреалістичний вигляд. Ще покоління тому Інтернет був нішевою забавкою, від якої американські військові просто дистанціювалися. Лише найбільш далекоглядні футуристи припускали, що одного дня Інтернет може стати важливим полем битви. Ніхто й не уявляв, що військові муситимуть платити мільйони доларів, щоб моделювати другий, фейковий Інтернет для підготовки до війни у справжньому.

Але в хаосі сучасного Інтернету навіть інновація SMEIR неефективна. Якби їхній план зірвав якийсь гостроокий офіцер тактичних операцій, справжні терористи не просто б розчинилися в натовпі. Вони би постріляли цивільних у будь-якому разі й просто сфабрикували докази участі американців. Або сфабрикували би все довкола відео і використали армії бот-мереж та фанатів здалеку, щоб завадити перевірці фактів, маніпулюючи алгоритмами самого Інтернету.

Не може таке моделювання охопити й найважливіших частин поля битви. Цифрові сутички, які визначатимуть, хто насправді переміг у цій боротьбі, не обмежені лише Луїзіаною чи SMEIR. Радше все вирішать кліки мільйонів людей, які не знають нікого з Дара Лама, а також політичні заходи, до яких керівництво соцмереж вдасться щодо пропаганди «Фарік». Реальність подій цієї (фейкової) битви стане другорядним аспектом її вірусності.

Так само як солдати в Луїзіані, інженери в Кремнієвій долині намагаються пристосуватися до нового інформаційного конфлікту. Усі сили соцмереж засновані на оптимістичній передумові, що більш згуртований та колективний світ буде кращий. Facebook створили, щоб досягти соціальної цілі, зробити світ більш відкритим та пов’язаним», – писав Марк Цукерберґ у листі до інвесторів 2012 року, коли його компанія стала публічною. Однак, як ми вже бачили, ці компанії тепер мусять звернути увагу на той факт, що ті самі відкритість і зв’язок також зробили їхні творіння місцем тривалих та глобальних конфліктів.

Така подвійність революції соцмереж зачіпає й решту з нас. Еволюційні переваги, що роблять нас такими динамічними, соціальними створіннями, – наша цікавість, близькість до інших та прагнення приналежності – також роблять нас вразливими до небезпечних потоків дезінформації. Не допомагає навіть народження у світі Інтернету, як у випадку міленіалів та покоління Z. Дослідження постійно показують, що молодість не захищає від небезпек, які ми розглянули в цій книжці. Незалежно від віку, люди як вид напрочуд погано пристосовані до стрімкості та масштабності інформації, притаманних епосі соцмереж.

Однак люди унікальні у своїй здатності вчитися та еволюціонувати, змінювати структуру оточення. Хоча зрілість Інтернету породила драматичні нові сили, що впливають на війну та політику (а в ширшому сенсі й на все суспільство), ці зміни далекі від невідомого чи непізнаваного. Навіть війна лайків має правила.

По-перше, попри відчуття потоку, сучасне інформаційне середовище стає стабільним. Інтернет сьогодні – один із головних засобів комунікації у світі й залишатиметься таким у передбачуваному майбутньому. Завдяки соцмережам Інтернет зростатиме в обсягах, масштабі та кількості користувачів, але його основна форма і центральність для інформаційної екосистеми не зміняться. Інтернет також досяг точки зрілості, де більшість ключових гравців залишатимуться тими самими. Подобаються вони вам чи ні, але більшість сучасних найпомітніших соцмереж і далі відіграватимуть важливу роль у громадському житті в прийдешні роки.

По-друге, Інтернет – це поле битви. Як і всі інші технології, Інтернет – не провісник миру та порозуміння. Це платформа для досягнення цілей того, хто маніпулює ним найефективніше. Його перетворення на зброю та конфлікти визначають наслідки не лише для Інтернету, але й для нас. Битва в Інтернеті безперервна, поле битви нескінченне, а породжена ним інформація заразна. Найкращі й найгірші аспекти людської природи борються за те, що насправді має найбільше значення онлайн: за нашу увагу та залучення.

По-третє, це поле битви змінює спосіб нашого сприйняття інформації. Під час розгортання якихось подій ми повинні припускати, що, ймовірно, існує цифровий запис цього – зображення, відео або твіт, – який вигулькне на поверхню через секунди чи роки. Однак подія має силу, лише якщо люди також вірять, що вона справді трапилася. Природа цього процесу означає, що сфабрикована подія може мати справжню силу, тоді як справжня подія часом втрачає свою значущість. Результат визначає не володіння «фактами», а радше битва зі змінним успіхом за психологічну, політичну та (дедалі більшу) алгоритмічну маніпуляцію. Тепер усе прозоре, однак правду буває легко затінити.

По-четверте, війна та політика ще ніколи не були переплетені так сильно. У кіберпросторі засоби «перемоги» в політичному чи військовому аспекті цього змагання практично ідентичні. Як результат, політика перейняла елементи інформаційної війни, тоді як на насильницький конфлікт дедалі більше впливає боротьба за думки у віртуальному просторі. Це також означає, що інженери Кремнієвої долини неочікувано перетворилися на торговців владою. Їхні найдрібніші рішення формують поле битви, що дедалі більше впливає на війну та політику.

По-п’яте, ми всі – частина цієї битви. Нас оточує нескінченна інформаційна боротьба – іноді очевидна, іноді невидима, – яка постійно прагне змінити наше сприйняття світу. Усе, що ми помічаємо, все, що «лайкаємо» і поширюємо, стає наступним залпом. У новітній війні війн, що розгортається в мережі мереж, немає нейтральної території.

Війна лайків неприваблива. Такого нам точно не обіцяли. І хай як сучасні технологи намагаються щось зробити, їхні найкращі зусилля ніколи не принесуть ідеального, гармонійного майбутнього, яке колись уявляли перші винахідники Інтернету.

Однак усвідомлення нових істин сучасного інформаційного середовища та вічних аспектів політики й війни не означає визнання поразки. Радше воно дає нам змогу відточити увагу і спрямувати енергію на засоби, здатні принести найвідчутніше благо. Деякі з цих ініціатив можуть узяти на себе уряди, інші – компанії соцмереж, а ще інші – кожен із нас.