Читати книгу - "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"

З Парижа я від’їздив із відчуттям, що мені вдалося донести до французьких політиків, що нашу справу не слід відкладати до мирної конференції, адже фінляндська держава виникла не внаслідок світової кризи. Фінляндія існувала вже понад сто років у статусі автономної держави з власною адміністрацією, яка ґрунтувалася на неперервній історичній традиції тривалістю шість століть.

Закінчивши всі перемовини у французькій столиці, я на початку грудня виїхав до Лондона. Покладаючись на обіцянку міністра закордонних справ Франції про демарш англійському урядові і про поновлення (на певних умовах) дружніх стосунків між нашими країнами, я з надією дивився в майбутнє.

Свої враження від перемовин у Парижі й Лондоні я виклав у телеграмі, посланій 8 грудня міністрові закордонних справ Енкелю, де згадав глибоку недовіру країн Антанти до Фінляндії і пожалкував, що на подальших перемовинах не матиму змоги говорити з потрібним авторитетом.

У Лондоні я знову почав спілкуватися з провідними британськими державними діячами й військовиками, зокрема з міністром закордонних справ Балфуром, помічником міністра лордом Гардінґом із Пенсгерста, військовим міністром лордом Мілнером і начальником Генштабу, генералом Генрі Вілсоном. У результаті цих розмов британський уряд схвалив таку програму:

Склад новосформованого уряду продемонструє щире прагнення до нового політичного курсу: більшість у ньому становитимуть ті, хто відмежовується від пронімецької орієнтації.

Новий уряд виступить із заявою, в якій твердо пообіцяє відмовитися від попереднього політичного курсу.

Німецьке військо в повному складі залишить Фінляндію, і з країни буде вислано всіх німецьких військових інструкторів.

Франція отримає дозвіл послати до Гельсінкі військову місію для вивчення військових потреб Фінляндії, зокрема питання заповнення інструкторських вакансій офіцерами іншої національності.

Буде задекларовано повну відмову від кандидатури принца Гессенського в будь-якому статусі.

Нові парламентські вибори відбудуться за найближчої нагоди, за пропозицією уряду — на початку березня 1919 року.

Я не хотів їхати з Лондона, не отримавши твердої обіцянки, що нашу незалежність буде визнано якомога швидше саме на цих умовах, і мені таки вдалося спонукати лорда Гардінґа підтвердити це — ба навіть тричі. Крім того, я знову порушив питання Аландських островів. Лорд Гардінґ сказав, що обговорював цю проблему зі шведським послом, міркування якого я мав тепер нагоду спростувати.

За пропозицією, що Фінляндія отримає за відмову від Аландських островів компенсацію в Східній Карелії, стояв уряд Швеції — як з’ясувалося з відповідної вербальної ноти, переданої 12 грудня фінляндському урядові посолом Швеції в Гельсінкі К. Ґ. Вестманом. Якщо Фінляндія, як було сказано в ноті, погодиться на проведення референдуму на Аландських островах, Швеції вважатиме своїм обов’язком підтримати уряд Фінляндії в його прагненні отримати від країн Антанти визнання своєї незалежності, а також сприяти тому, щоб карельське питання було розв’язано з максимальним урахуванням побажань Фінляндії. Передаючи ноту, Вестман зауважив, що діє без уповноваження уряду, і запитав, чи може сприяти порозумінню в аландському питанні фінансова допомога.

Як я помітив, багато британських державних діячів мали вельми туманні уявлення про легітимність тодішньої фінляндської системи врядування, бо вживали такі вислови, як «Установчі збори» і т. ін. Тому мені й у Лондоні довелося пояснювати, що Фінляндія в цьому сенсі перебуває в зовсім іншому становищі, ніж нові держави, які постали з горнила світової війни, що в нас понад сто років існує конституція, яку вдосконалюють у законний спосіб і зміни до якої може вносити лише еволюція, а не революція. Установчі збори були б і непотрібні, і незаконні.

12 грудня я отримав телеграфом повідомлення про те, що сенатор Свінгувуд подав у відставку з поста посідача верховної влади й мене того самого дня обрали регентом Фінляндії. Серед «реваншів», подарованих мені життям, жоден не був таким очевидним, як цей, — адже мене вибрали очільником держави за пропозицією уряду, який своїм нелояльним ставленням примусив мене залишити країну після того, як завершилася визвольна праця під моїм керівництвом.

Тепер я міг провадити перемовини з авторитетом очільника держави. Одним із перших моїх заходів стало відряджання доктора Голсті до Парижа з метою довершення розпочатої мною інформаційної кампанії. Йому вдалося поглибити започатковані ще в Лондоні контакти з майбутнім американським президентом Гербертом Гувером, успішна діяльність якого, спрямована на допомогу Європі харчовими продуктами, добре відома. А ще Голсті зустрівся з колишнім американським послом у Петербурзі, містером Френсісом, авторитетним знавцем Росії, який з розумінням ставився до актуальних проблем Фінляндії.

Після призначення мені, звичайно, було легше визначитися зі своїм ставленням до нового уряду, який з огляду на свій склад — шість республіканців і шість монархістів — не мав повної довіри Лондона й Парижа. Судячи з окремих повідомлень, у Франції й Англії воліли б, аби деякі члени уряду подали в відставку, зокрема прем’єр-міністр і міністр закордонних справ. Утім, мені без достатніх контактів з Гельсінкі найкраще було не вимагати змін у новому складі уряду. Крім того, я вважав, що для підтримання престижу Фінляндії не можна дозволяти іноземному впливу відігравати в цьому питанні вирішальну роль, тому заявив, що підтримую уряд, — і досяг цим бажаного ефекту.

Для розваги можна додати, що коли я зробив прощальний візит до леді Мюріель Педжет, вона мало не з гордістю вигукнула, що справдився ще один пункт пророцтва. Те саме було і з наступними пунктами. Як пророкувала віщунка, я невдовзі залишив пост регента, а через 25 років керівництво країни ще раз було віддано в мої руки.

Якщо дорога до Англії Північним морем виявилася важкою, то повернення до Копенгагена дуже приємно мене освіжило. Я плив на вантажному кораблі, що мав першокласні каюти і належав компанії De Forenede Dampskibs-Selskab, яка ґречно запросила і мене, і мого секретаря як гостей пароплавства здійснити цю поїздку в товаристві з данським принцом Акселем і директором компанії, майбутнім міністром закордонних справ Крістіаном Колдом. Незважаючи на пізню пору року, стояла така тепла погода, що, пообідавши, ми ходили собі палубою в смокінгах. Я був радий відпружитися після всіляких тягот, а ще відчути, що, повернувшись на батьківщину, я зможу обійняти посаду регента з усвідомленням, що підготовча робота до поліпшення міжнародних відносин дала плоди: поновлення дипломатичних відносин із Францією було лише питанням часу, визнання Англією фінляндської незалежності, в принципі, вирішено ще до мирної конференції, почалися підготовчі заходи для подолання харчової скрути, і навряд чи існувала пряма небезпека, що в нас відберуть Аландські острови.

Моє повернення на батьківщину через Стокгольм відбувалося так, як заплановано. 22 грудня я зійшов на берег у Турку,