Читати книгу - "Спостерігаючи за англійцями"

Власне, навіть найменший натяк на скупість, скнарість та небажання щиро брати участь у ритуальному угощанні люто засуджують. В устах англійця фраза «він не пригощає навзаєм» звучить як образа. Тож дуже важливо наввипередки запобігати, хто угощатиме першим, і сказати: «Це моя черга!». Не треба чекати, коли всі виставлять напої і ви залишитесь єдиним, хто не пригостив товаришів.

Як не дивно, з’ясувалося, що в довгостроковій перспективі «ініціатори» (ті, хто визвались пригощати товаришів першими) витрачають не більше грошей, аніж «спізнілі» (ті, хто не визвалися вгощати першими і чекають черги). Власне, «ініціатор» не тільки не банкрутує, а ще й в сухому залишку виграє — його популярність та репутація щедрого чоловіка заохочує інших бути щедрими до нього.

Щоб пригостити товаришів, не слід чекати, поки вони вип’ють все до дна. Правильний момент сказати «Я пригощаю!» — саме тоді, коли більшість склянок порожні на три чверті. Це правило не так для того, щоб переконати всіх у своїй щедрості, а щоб забезпечити безперервний потік алкоголю — упевнитися, щоб нічия склянка ані на мить не пересохла.

Вряди-годи можна відмовитися від угощання, але не треба робити з цього оказію і приписувати собі всілякі чесноти на кшталт скромності, адже ваша абстиненція не звільняє від обов’язку пригостити всіх товаришів. Навіть якщо ви п’єте менше ніж усі, вам все одно доведеться пригощати. Проте, якщо вам пропонують «чарку за примирення», відмовлятися дуже неґречно, адже тут чарка — це явний знак особистої дружньої симпатії.

Порушувати священний ритуал взаємного вгощання не можна ні за яких обставин, однак є декілька винятків із правила і стосуються вони кількості учасників та демографічного складу питущої групи.

ВИНЯТОК ДЛЯ ВЕЛИКИХ КОМПАНІЙ: у дуже великих компаніях взаємне вгощання може влетіти у копієчку. Та цієї перестороги зазвичай недостатньо, щоб занедбати ритуал. Проблему вирішують так: велика група ділиться на менші підгрупи (ніхто цього прицільно не організовує, воно само), в межах якої взаємне пригощання йде як звикло. Є ще один альтернативний варіант взаємного вгощання, коли принцип обдаровування зберігається: він називається «карусель» — товариство кладе гроші на кін, щось на кшталт спільнокошту, а зібрану суму потім витрачають, щоб купити випивку на всіх. І вже зовсім у крайньому разі, може, десь у товаристві студентів чи людей з невеликими статками, кожен платить сам за себе.

ВИНЯТОК ДЛЯ ПАР: у деяких соціальних групах пару мають за одну особу, і в такому випадку «пригощати» має тільки чоловіча половина пари. Такий інваріант рідко можна зустріти серед молоді, хіба що вони навмисно, з якоїсь особливої нагоди, намагаються поводитися по-старосвітськи елегантно. За звичайних умов таку практику можна спостерігати хіба у компаніях, де зібралися чоловіки за сорок. Подекуди старші англійці просто не можуть змиритися з думкою, що жінки купуватимуть їм випивку і розширюють рамки «винятку для пар» на всіх жінок у товаристві — незалежно чи ті в парі з чоловіком, чи ні. Ці літні старомодні чоловіки, опинившись в пабі з жінкою сам на сам, наполягають на тому, щоб купувати всі напої за свій кошт. Молодші чоловіки такої звички не мають — вони сподіваються, що жінка дотримуватиметься звичного ритуалу взаємного вгощання.

ВИНЯТОК ДЛЯ ЖІНОК: на відміну від чоловіків, жінки значно фривольніше ставляться до правила взаємного вгощання. У змішаних компаніях вони роблять як усі, грають за правилами друзів-чоловіків і дотримуються чинного етикету, але у жіночих компаніях можна побачити дуже дивні інтерпретації «пригощального» етикету, а подекуди й абсолютне нехтування правилом взаємного вгощання. Вони купують одна одній випити, але вся процедура взаємного вгощання не така значуща: вони не відслідковують так ретельно, чия черга пригощати, і не сперечаються до нестями, хто вже купив випивку на всіх, а хто ще ні. І взагалі — їх смішить та дратує вся та чоловіча метушня із взаємним вгощанням.

Справа в тім, що англійки не так сильно, як англійці, потребують символічного «алкогольного рукостискання»: суперечки — це не основа основ їхнього спілкування, тож, відповідно, вони і не потребують символічних миротворчих жестів. До того ж вони цілком спроможні виразити свою прихильність і симпатію іншими способами: роблять одна одній компліменти, пліткують і звіряються в таємницях. Може англійки й не такі відкриті у спілкуванні, як жінки в інших, не таких стриманих країнах — вони не вивалять на вас деталі розлучення, операції з видалення матки та рекомендацій лікаря у перші п’ять хвилин знайомства. Та у наступні п’ять, коли вже потоваришують, вони говорять про все. Більшості англійських чоловіків така близькість недоступна навіть з найближчими друзями.

Та навіть зі словом «друг» все складно — для «брутальних» англійців воно здебільшого занадто солодкаве. Вони надають перевагу терміну «приятель». «Приятелювати» можна не знаючи анічогісінько про особисте життя один одного, не кажучи вже про якісь там почуття, сподівання та побоювання. Звісно, якщо ті почуття не стосуються футбольної команди чи автівки, тоді можна! Терміни «приятель», «добрий приятель» і «найкращий приятель» використовують для розмежування рівнів інтимності. Та навіть «найкращий приятель» може майже нічого або зовсім мало знати про сімейні клопоти товариша. Все може обмежуватися жартівливими, напівсерйозними коментарями, на які можна відповісти щось на кшталт: «Ох ці жінки! От так завжди!». А насправді ви ладні пожертвувати життям заради приятеля, а він своїм — заради вас. Ваш «найкращий приятель» точно знатиме, який із вас гравець у гольф, але може не знати, як звуть ваших дітей. Та це не заважає вам дуже тепло ставитися один до одного. Одначе слова тут зайві, — і так все ясно, нема чого намарно здіймати емоційні брижі. Та щось ми розбазікалися, це ж твоя черга пригощати, приятелю!

Ти — це те, що ти п’єш

Тут зринає ще одна важлива «вселюдська універсалія»: у всіх країнах, де є більше, ніж один вид алкоголю, всі напої мають відповідний соціальний ярлик. Така класифікація допомагає зрозуміти, хто є хто в цьому світі. Не може бути й мови про «соціальну нейтральність» того чи іншого напою. В Англії, як і всюди, питання: «Що питимеш?» — має соціальне навантаження, а по відповіді ми оцінюємо та класифікуємо людей. Дуже зрідка вибір напою є виключно справою смаку.

Окрім символічної функції, напій виконує ще й роль індикатора соціального статусу та ґендерного означника. Ось дві найголовніші символічні функції, якими англійці наділяють алкогольні напої: вибір напою (у громадському місці) залежить від статі та класу, до якого належить особа. Також слід брати до уваги похибку на вік. Правила вибору напою такі:

Жінки з робочого класу та низів середнього мають найбільше волі у виборі напою. Майже весь алкоголь є соціально