Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Одповімо на цей запит, як то звичайно робимо — фактами життя.
В р. 1903 відбувся з’їзд соціалістів німецьких в Дрездені. Про се пише «Kraj» (1903, 38):
Комітет партії соціал-демократів (німців) надаремно домагався від соціалістів польських, аби вони виключно стали на грунті класової боротьби: коли ж вони в цім нічого не досягли, комітет одібрав грошову запомогу польським соціалістичним часописям. Видавці звернулися до дрезденського з' їзду — але остатній признав рацію постанові комітету С. Д. партії (пруссько-німецької).
І так, по пересвідченні німецьких соціалістів, поляк-соціаліст мусить дивитися цілком байдужно, цілком індиферентно, як його рідний край, його народ і його самого гноблять, тиснуть чужинці, як усе найсвятіше і найдорожче для нього віддається на глум і знущання[278].
Не існує і не може існувати спільної державної конституції для націй пануючої і поневоленої; не існує такої конституції, котра одночасно задовольняла би інтереси нації-пана і її нації-раба
Останніми часами життя поневолених народів конституційного Заходу стало щораз більше звертати на себе увагу українського інтелігента: він побачив, що і певний конституційний устрій в культурних державах гарантує інтереси тільки пануючої нації, а зовсім не гарантує інтересів поневоленої, навіть навпаки: свобода слова, друку, совісті, свобода зборів, кас, асоціацій, свобода научування — все це — пусті звуки для поневоленої нації в конституційній державі. І почали українці турбуватися про будучність своєї нації; почалися запити про гарантії конституційної свободи для українського народу.
Але тепер московські революційні і ліберальні верстви, а надто московська демократія, ставши великою силою, не бачачи самостійних українських організацій і не припускаючи їх можливості і через це не сподіваючися яко-го-небудь українського протесту, скинула машкару, що її носила до сього часу, і ясно і виразно відповіла «єдина, неділима Росія і єдина державна мова — московська в школі, суді і адміністрації».
Завдання московської демократії стали ясні: вона хоче загарбати в свої руки державну власть на всій території сучасної Росії і стати таким чином спадкоємцем власті шляхетної і буржуазної, але зовсім не хоче ділитися цією властю з демократіями недержавних націй Росії; вона негує права кождої нації російського поневолення на державну незалежність, драпіруючися для цього в лицемірну тогу «любові, єднання і братерства народів», називаючи націоналістів поневолених народів Росії ворогами «прогресу» і «загальнолюдського щастя», бо, бачте, вони хочуть роз’єднання. Велике лицемірство під формою єднати (на словах) народності для братерства і любові, а в дійсності — єднати їх силою рушниці і меча, примусом і насиллям для власного вжитку.
Коли московська демократія завоює собі державну власть в Росії, то вона пануватиме по всій території сучасної Росії. Тоді вона скине цілковито маш-кару «братерства і любові до усіх народів», машкару, якою вона приєднувала собі до сього часу симпатії поневолених націй Росії і притягала їх сили для осягнення свого ідеалу: монополізації політичної власті, ясно і одверто кине в очі поневолених націй свій шовіністичний пароль і програму, як це зробила вже демократія англійська, французька, німецька в Німеччині і Австрії, угорська і інші.
Приклади із життя народів Заходу навчили українську інтелігенцію, де шукати гарантії політичної свободи для України; вони навчили, що існує єдина в світі гарантія — то власна сила. Українська інтелігенція побачила, чого варті ті конституції чи який інший державний устрій, наслідком котрого український народ не матиме свойого війська для оборони своїх інтересів, а віддаватиме своїх дітей в солдати московському конституційному чи самодержавному правительству для власного його вжитку[279] навіть проти батьків своїх; чого конституція варта, коли доходи з України підуть в руки всеросійського парламенту, в суті речі до рук москалів; коли школа, преса і література на Україні лишаться московські; коли суд і адміністрація на нашій землі будуть в руках чужинців-гнобителів на погибель нашу; коли всякий злочин, який учинить проти нас урядова і судова адміністрація, лишатиметься без кари, бо у всеросійськім парламенті, де пануватимуть москалі, вона не найде собі порятунку і захисту.
Всеросійський парламент буде силою, але не за, — а проти українців... Українці нарешті дорозумовалися дивитися не з погляду загальноросійського, а з погляду виключно українського: лишаючи другим націям, що живуть під московським пануванням, і самим москалям досягати своїх ідеалів по своїй уподобі, вони усю свою увагу обмежили виключно на політично-національні і економічно-соціальні ідеали свого краю і свого народу.
Ми привели факти із історичних подій народів Заходу для того, щоб знищити ілюзії української інтелігенції відносно конституцій на культурнім За-
Який там інтерес український? — Чи підбивати свойому ворогові — московській нації нові народи: добувати для неї нових рабів?
Треба московським промисловим районам збувати свої вироби в Манчжу-рію, Китай і на Схід взагалі, — треба московським промисловцям монополізувати торгівлю з Китаєм, зі Сходом — і того досить, щоб розпочати війну.
Мало москалям того великого обшару землі, якого вони не заселять ще протягом цілого століття, — треба ще нових і нових територій, нових і нових народів-рабів... Пожадливість не має меж.
І розходяться тепер на Україні тисячі безногих, безруких, ізстреляних, порубаних інвалідів, розходяться старцями на Україні, просячи милосердного подання.
Десятки тисяч українців полягло в далекій Манчжурії; звірі розносять їх кості і вітер піском засипає... а на Україні зруйноване господарство, вдови, сироти... плач... розпука невимовна.
Найстрашніша пошесть — не страшніша од панування чужинців...
Ході, щоб довести, що конституція гарна річ тільки для вільної нації в її власній самостійній державі. З другого боку, ми приводимо ці факти, щоб довести українському народу, що та конституція, яка так потрібна москалям і якої вони так добиваються, яка в їх інтересі, зовсім не потрібна українському народу, якому потрібна така конституція, котра може тільки розлютити москалів. Українському народові зовсім не цікаво і не інтересно перемінити форму неволі, а йому інтересно позбутися неволі. Москалі, користаючи із некультурності української нації, хочуть вжити її сил для досягнення такої конституції, яка москалям потрібна, яка в їх інтересах. Така конституція певне реалізується у всеросійськім парламенті, в якім москалі певні, що складатимуть більшість і господарюватимуть усією російською імперією, тільки панування московської шляхти заміниться пануванням московської буржуазії і демократії. Проте інтерес української нації пхатиме її до здобуття конституції принаймні в дусі Богданових статтів Переяславської конституції, пхатиме її до конституції, яка б дала Україні повну автономію повного розпорядження українськими доходами, своїм власним військом, яка б дала політичну власть на Україні в руки українського народу.
Проте цей напрям українського руху — рішуче ворожий усій московській нації, яка
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Суспільно-політичні твори», після закриття браузера.