Читати книгу - "Станція з привидами, Барнс С.А."

Тоді, три дні тому, це здавалося гарною ідеєю.

«Ти нічого не можеш зробити?» — запитує Ітан, його подих затуманює передню панель. У них закінчується кисень. Потужність костюма ще нижча. Вони цілком можуть замерзнути до смерті — або задихнутися — до того, як внутрішні двері відкриються.

«Не тут», — відповідає Кейт, цокаючи зубами. «Чи встигне Суреш?» — запитує вона Офелію.

«Я чую вас», — слабко протестує він зі своєї позиції на підлозі. Ітан накрив його ковдрою, але вона не впевнена, що цього достатньо.

«Добре», — жваво й діловито каже Кейт. Але вона дивиться на Офелію, все ще чекаючи відповіді.

Якої Офелія не має. Його права рукавичка страшно роздута, і він досі нічого не відчуває з того боку. «Щойно ми зайдемо, хтось має активувати PMU», — каже вона. Хоча вона сумнівається, що зможе щось зробити в цій ситуації.

«Я зроблю це», — каже Ітан.

Нарешті, нарешті, повітряний шлюз знову герметизується, і з останнім поштовхом повітря, наче вони вивалялися в бруді і їх також потрібно очистити, лунає привітальний звуковий сигнал і зелене світло над внутрішніми дверцятами повітряного шлюзу.

Кейт відпускає свій шолом із чутним видихом полегшення, опускаючи його на підлогу, а потім кидається вперед, щоб штовхнути двері.

Ітан і Офелія роблять те саме. Повітря пахне благословенно чистим і лікувальним, хоча Офелія знає, що це нічим не допоможе в цій ситуації, лише вжалить їм очі та носи.

Офелія стає на коліна, щоб також зняти шолом Суреша. Його шкіра має сірий відтінок, блищить від видимого поту. Кров і чорні бризки вкраплюють його підборіддя та шию. Під коміром його костюма вона може побачити, де рідина вмокла в його комбінезон знизу.

«Чому?» питає вона. «Чому ти торкнувся цього?»

«Я… я почув свою маму», — тихо каже він. «Вона дзвонила мені. Щоб сказати, що мої тітоньки чекають, що наша їжа готова. Це було так реально». Сльоза зривається й котиться по скроні. «Це було так, ніби я був там. Мама тягнула мене за руку, притягувала ближче, а потім… потім була ти, а я лежав на землі».

«Вона жива?» — імпульсивно запитує Офелія.

Він хмуриться. “Хто? Моя мати? Так. Наскільки мені відомо. Чому б вам…

Офелія хитає головою. “Не зважай.”

Ітан кидає на неї дивний погляд, коли вона випрямляється. “Що ти думаєш?”

“Не знаю.” Я все ще намагаюся зрозуміти незрозуміле. Вона вагається. «Твоя мати, Суреш… ти її любиш?»

Ітан пильно дивиться на неї.

“Про що ти говориш? Вона моя мати. Звичайно, я її люблю!»

Офелія підводить руки вгору, здаючись. “Добре-добре.” Любов і ненависть — це сильні емоції, зазвичай також складні.

Зсередини доноситься гучний стукіт, а потім безпомилковий вереск металу по металу.

«Я пересунула стіл у центральному вузлі ближче», — каже Кейт, задихаючись після повернення.

Це хороша ідея. Краще не витрачати час на те, щоб тягнути Суреша назад до офісу Офелії. Крім того, існує обмеження щодо того, як довго джгут може бути на місці, перш ніж кінцівку буде втрачено. Вона пам’ятає це, але не точно, скільки це часу. Її навчання охоплювало це старомодне лайно лише як крайній захід. Скоріше як дивина, як використання двох шматків дерева, щоб створити тертя, щоб розпалити вогонь, а не просто використати довбану плазмову запальничку.

«Готові?» — запитує Ітан, присідаючи позаду Суреша, щоб підняти його верхню частину тулуба.

Офелія киває.

«Готові», — каже Кейт.

Із зусиллям крякнувши, Ітан піднімає Суреша, а Кейт і Офелія відривають ноги Суреша від землі. Він тихий. Не крик, лише скиглення.

Вони троє — технічно четверо — незграбно пробираються через поріг і потрапляють у центральний вузол, де стіл, як і обіцяно, знаходиться набагато ближче.

Ітан обережно відступає до краю столу й перекидає Суреша вбік через стіл, обережно опускаючи його, коли спина Суреша з’єднується зі столом. Офелія та Кейт наслідують його приклад, опускаючи його ноги на одну лінію.

«Не крутися», — попереджає Кейт Суреша, коли Ітан зникає в коридорі A, щоб активувати PMU.

«Стільки метушні навколо мене, маленького старенького», — бурмоче Суреш, його повіки тремтять.

— І намагайся не спати, — різко додає Офелія.

Очі Кейт розширюються. «Якого біса він хотів би це зробити?» вимагає вона. «Йому боляче…»

«Тому що я думаю, що це важливо. Здається, симптоми погіршуються, коли ми не в свідомості». І Суреш не відчуває болю, що, на думку Офелії, є великою проблемою. Якась частина його, здається, вже втрачена для цієї речі. Якщо він засне, вони можуть його повністю втратити.

Кейт закочує очі, але тицькає Суреша в плече. «Чуєш? Зла лікарка каже, що тобі не можна спати».

«Божевільна сука», — каже Суреш із натяком на колишню іскру. «Намагається врятувати мене від милих інопланетних мучителів».

Через кілька секунд Ітан повертається з PMU.

«Залиште джгут на місці. Я думаю, — каже Офелія Кейт, яка підійшла до іншого боку столу, її руки зависли над шнуром із петлею. «Нам потрібно зняти з нього рукавичку».

Скривившись, Кейт відступає назад і ховається, піднявши руки. «Машини, а не люди, док».

Сучий син. добре.

Офелія рухається навколо столу й намацує систему фіксатора на зап’ясті Суреша. Це повернення до того, що вона вже звикла робити, надягати та знімати їх із себе.

Ітан підходить, штовхаючи її вбік та беручи руку. Він повертає зап’ястя, і рукавичка з клацанням відходить. Потім обережно опускає манжету костюма.

Звук, о Боже… Офелія не впевнена, що хтось із них переживе це, але якщо вона витримає, звуки мокрого бризкання з тіла Суреша та ця суміш крові та чорного мулу, що вдаряється об металеву підлогу, залишаться з нею назавжди.

звичайно рука Суреша — це подрібнений безлад. Шкіра і зв’язки звисають з кістки. І чорнота скрізь. Ніби крихітні шматочки вибухнули у руці зсередини. І, можливо, вони так і зробили, намагаючись дістатися до вежі. Тільки його костюм — і той факт, що він був не настільки інфікований, як Ліана — врятував його. Фрагменти не могли вийти й об’єднатися в ціле. У Ліани тріснула лицьова панель. Але його рукавичка витримала. Це воно.

Офелія стискає губи й притискає язик до неба, стримуючи підйом жовчі.

Ітан різко вдихає.

«О, чорт, я втрачу палець?» — запитує Суреш.

Її обличчя потьмяніло, Кейт поплескала його по плечу. «Ні. Всі п’ятеро живі. Будуть гладенькі та як новенькі». Вона зиркнула на них.

— Медичний сканер, — за мить каже Офелія. “Мені це потрібно. Я зараз повернуся».

Вона відвертається в бік коридору А, її дихання тремтить. Їй вдається втриматися, доки вона не зникла з поля зору, притиснувшись за поворот у коридорі. Тоді її тремтячі коліна підкошуються.

Ітан слідує за нею. Вона не піднімає очей, але знає,