Читати книгу - "Злочинна союзниця - імператриця? , Аліна Скінтей"

— Скажи мені, що те, що відбувається зараз у палаці - це не те, чим є насправді? — її голос був тремтливим, змішаним з відчаєм, якого вона навіть не намагалася приховати.

Естар поглянув на сестру, залишаючись повністю спокійним, його обличчя було все таким же незворушним, але очі, схоже, уважно стежили за кожним її порухом.

— Віано, виражайся ясніше, — відповів він рівним тоном, обводячи поглядом її обличчя.

— Чому ти всіх претенденток відправляєш додому? — її голос підвищився, вона зробила крок вперед, її рухи стали ще більш нетерплячими. — Ти мусиш обрати імператрицю!

Естар злегка нахилив голову, спостерігаючи за тим, як вона стискає ланцюг медальйона, ніби той міг дати їй сили. Його губи ледь торкнула ледь помітна усмішка, але погляд залишався твердим.

— Не всіх, — відповів він спокійно, повертаючи увагу до свого чаю і роблячи ковток. — Я вже обрав.

Віана задихнулася від несподіванки, неначе її ударили. Обурення читалося в кожному її русі, а її обличчя спалахнуло одночасно і подивом і злістю. Вона вперлася руками в боки, і підлога під нею ледь не здригнулася від її пристрасного, майже дитячого тупоту.

— Це все через леді Морвен? Так? Ти ж сам все бачив! Вона зайшла до Зали Шепоту! — її голос був істеричним.

Естар залишався незворушним, але тон його голосу став м’якшим, в його очах з’явилося дещо схоже на розуміння. Він дивився на сестру, немов на дитину, яку заспокоює дорослий, що все давно зрозумів.

— Віано, заспокойся, — промовив він тихо, без тіні знущання. — В залі Шепотів була і ще одна претендентка. І раз на те пішло, після того випадку, я змінив захисні чари. Ні хто б туди не зміг увійти, навіть віднайти ті двері, маючи погані наміри. Сестро, ти ж сама хотіла, щоб я слухав своє серце.

Ці слова вразили її, і Віана миттєво змінилася в обличчі. Її очі широко розкрилися, а пальці стиснули медальйон так сильно, що здавалося, він ось-ось трісне. Вона не могла знайти слів, відчуваючи, як у ній змішується лють і жах перед тим, що її брат - завжди стриманий і холоднокровний імператор - міг справді піддатися своїм почуттям. І потрясіння було навіть не в тому, що Естар піддався, а те, що він це визнав. За все час, що вона була біля нього, подібну демонстрацію бачила вперше.

— Хочеш сказати, що ти визнав те, що закохався? — голос Віани затремтів, і їй довелося докладати зусиль, щоб розціпити зуби.

— Це настільки для мене не типово? — Естар дивився на сестру з тим же спокоєм, але у виразі його обличчя тепер з’явилося щось, що здавалось їй майже незбагненним - теплий відтінок у глибині його очей, дещо, що вона ніколи раніше не бачила в ньому.

— Так! — вигукнула вона, вражена до глибини душі його відповіддю, навіть не намагаючись більше стримувати злість. Різко видихнув, ніби готуючись до ще одного вибуху емоцій. Вона стиснула медальйон ще міцніше, аж поки пальці не побіліли, її погляд був повен недовіри та розчарування. — Ти ж розумієш, що це небезпечно, Естаре. Вона - не та, ким здається, вона не для тебе, — її голос звучав тихо, але в кожному слові відчувалася зболена турбота. — Я не маю доказів, але всім серцем це відчуваю! Той артефакт, що вона дала мені...

— Віано, артефакт настрою - це не отрута, і навіть до категорії заборонених артефактів не входить. Жодна претендентка не змогла б принести до палацу небезпечний артефакт. Захисні чари не пропустили б. Я вже тобі говорив, що безпека в палаці стала надійнішою після візиту злодія,  — він відвернувся від вікна і підійшов до неї, поставивши чашку на найближчий стіл. — Я більше не збираюся обговорювати це з тобою. Ти повинна довіряти мені. Якщо щось піде не так - я сам за все відповідатиму.

Його слова відлунювали в залі, і на якусь мить між ними запала напружена тиша. Віана дивилася на брата, намагаючись відшукати в його очах хоч натяк на колишню обережність, на стриманість і холод, які колись робили його непохитним імператором, неприступним навіть для неї. Але тепер перед нею стояв чоловік, який готовий ризикнути всім заради однієї жінки, і це здавалося їй майже незбагненним.

— Віано, — тихо, але твердо промовив Естар, дивлячись їй просто в очі. — Леді Морвен - це мій вибір. І я маю право на нього. Усвідомлення до мене прийшло саме після твоїх слів. Я достатньо віддав цьому світові, зараз я хочу дещо і для себе. Навіть якщо це триватиме не довго.

Вона відвернулася, послаблюючи медальйон в руці, ніби той міг дати їй відповіді на всі її сумніви, але не знайшла нічого, окрім власного страху.

— Сподіваюся, ти розумієш, що ставиш під загрозу не лише себе, а й усе королівство, — кинула вона через плече, роблячи крок до дверей.

— Однак, це мій вибір, — відповів Естар, залишаючись незворушним.

Його голос лунав як остаточний вирок, що не потребував ані виправдань, ані пояснень.