Читати книгу - " Первісний інстинкт. Другий епізод: Мисливець., FrostFox"

– Прямо зараз? – щоб там не було, у мене є важливіші справи.

– Ні, коли виберемося з підземелля.

– Добре, але обійдемося без божественної клятви, мого слова має бути достатньо. Так-то ми в одному човні й живими вибратися буде нелегко, без твого антидоту вже точно.

– Згодна.

Після підтвердження угоди рукостисканням, Фрея віддала мені антидот, який зі слів системи був не зовсім тим, на що я розраховував.

[Отрута райдужно-блакитної жаби (Незвичайне)]

– Просто спробуй, – з непохитною впевненістю сказала ельфійка, побачивши сумнів на обличчі.

До останнього сумніваючись, я все-таки опустив палець у колбу і спробував краєчком язика. Рот обпекло сумішшю з неприємної гіркоти і хвилі оніміння, яка загалом далеко не зайшла.

[-0,5% до прогресу ефекту «Проникнення спор»!]

[Доза отрути недостатня для отруєння організму!]

– Треба ж, спрацювало. Тільки не розумію, до чого тут жаби та їхня отрута, поясниш? – у таких умовах важливі деталі.

– Усе просто – пліснява інфікує абсолютно всі живі істоти в цьому місці, деякі можуть чинити опір завдяки власному імунітету, але тільки ці самі райдужні жаби пристосувалися виділяти антидот на своїй шкірі разом з отрутою. Багато не настільки міцних монстрів стримують зараження, поїдаючи цих досить плідних земноводних.

– Боюся запитувати, як ти до цього дійшла за такий короткий час? – не намагалася ж вона розчаклувати оберненого принца, їй-богу.

– Пощастило: у мене плюнула одна із жаб, а далі все само склалося. Єдина проблема – знайти саме блакитних жаб із паралітичною отрутою, наприклад, жовті теж перешкоджають зараженню, але їхні виділення ближчі до кислоти, ніж до отрути, через що лікування перетворюється на сеанс мазохізму, від якого шкоди більше, ніж користі.

– А інші є? – з огляду на назву, їх має бути не менше семи.

– Напевно, не зустрічала, – знизала співрозмовниця плечима.

Так слово за слово ми обговорили методи боротьби з багряною пліснявою та її досвід перебування в підземеллі, доки її заклик рухався в зазначеному мною напрямку. Решта членів групи йшли нам назустріч, завдяки чому ми маємо досить скоро зустрітися. Пощастило, що зараження не встигло зайти надто далеко. Без необхідності переслідувати когось п’яними тропами, вдалося визначити прямий маршрут до союзників, який економив нам дві третини часу.

Після повного обнулення власного ефекту, я зайнявся цілеспрямованим прокачуванням. Спина монстра виявилася ідеальною снайперською точкою, навіть спускатися для збору здобичі не потрібно, адже Ктулх сам підносить тушки для обшуку і свіжування. До речі, ім’я тварини неабияк мене потішило, бо, отримавши такого улюбленця, я б назвав його так само, може не став би скорочувати першоджерело. Був би в мене величний і жахаючий Ктулху! Не менш дивовижною, ніж зовнішній вигляд, виявилася природа його появи, безпосередньо пов’язана з класом морської ельфійки.

У Вічності багато хто промишляв закликом, але я вперше зіткнувся із заклиначем-митцем, точніше художником. Усі її заклики – це за своєю суттю ожилі малюнки, які підтримуються магічною силою дівчини. Звісно, усе набагато складніше, зі своїми обмеженнями й умовностями, які не дають змоги втілити з полотна все що заманеться. Ключові моменти Фрея вважала за краще залишити при собі, посилаючись на те, що в дівчини мають бути «таємнички». Робила вона, безперечно, правильно, але від цього не стає менш цікаво.

Крім заклику, художниця здатна на посилення себе й союзників, а також використання великого спектра магічних предметів. Запущений під час першої зустрічі водний снаряд – лише одне із заклинань, укладених у чарівну паличку, тому назвати її безпорадною язик не повертається. Щоправда, зараз вона не зацікавлена в полюванні й займається тим, чого і варто очікувати від художника – малюванням. Судячи з усього, у ролі моделі виступаю саме я. Вугіллячко в руці неспішно шкрябало аркушем жовтуватого паперу, намагаючись відобразити велич лучника.

– Слухай, мені просто цікаво, а «малювання» навичка чи вона входить до професії «художник»? – не відволікаючись від стрільби, запитав я.

– І те й інше. Професія відповідає за поводження з фарбами, мольбертами, полотнами, папером і створення картин, а малювання за якість виконання. У них ідеальна «синергія», що дає змогу отримати подвійну віддачу за половину зусиль. Крім того, на них зав’язана моя класова прогресія, – не відриваючись від роботи, відповіла ельфійка.

– І якого вони ступеня, якщо не секрет? – запитав я, збираючи здобич із підстреленого ящера-плевуна.

– І там, і там підмайстер… першого рангу.

– Складно розвиватися далі? – у мережі ходило безліч думок і зараз я маю змогу отримати доволі достовірну інформацію з перших рук.

– Без тренера – дуже, але «Вічність» наче створена не на один десяток років активної гри, – зробивши останній виток вугіллячком, Фрея відклала його вбік і представила роботу на мій суд. – Що скажеш, оживляти?

– Навіщо? – щиро здивувався я.

– Жартую, я малювала звичайним вугіллям, – хихикнувши в кулачок, дівчина послабила затискач і вставила чистий аркуш, приступаючи до створення нової картини. – Можеш залишити собі.

– Ого, – з аркуша паперу на мене дивився лучник із пильним поглядом і вивіреною роками тренувань стійкою, у якому я не відразу впізнав себе. Художниці вдалося простим вугликом ідеально відобразити всі мої риси, навіть ті, про існування яких ти зазвичай не підозрюєш.

[Внаслідок вивчення картини, що ідеально відображає вашу стійку під час стрільби з лука, прогрес у розвитку навички «Стрільба з лука» збільшено на 4,8%!]

– Одержав? – з хитрістю в очах запитала Фрея.

– Дякую, а…

– Більше не вийде, я просто відобразила твій поточний рівень, даючи можливість закріпити вже вивчене. Якось так звучить системна підказка. Однак ти можеш спробувати щастя з іншою навичкою, – підморгнувши мені, вона повернулася до малювання. Наразі я не став слідувати її пораді, адже поточний спосіб прокачування виглядає занадто зручним, але хто знає, що буде далі.